Головна Обговорення Лінки Пошук Prykladna СС Прикладна _КОЛЕДЖ 20.01.2020 11:49:14 (EEST=GMT+2)
ACM -
Навігація -
Теми форуму +
Чи знали ви, що... ? (beta) -
Древні греки вважали, що якщо дитина народиться хлопчиком, то вона росте в правій частині живота, якщо дівчинкою - в лівій.
Події
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31

Birthday(s):
AVATARMolochiy_Ivan
AVATARKostya
AVATARCoriell770
AVATARVizer
AVATARUncle_Sam
AVATARPrus
AVATARiVVan
AVATARLazy

Всеукраїнська учнівська олімпіада з інформатики 2012 року

Пройшло вже більше тижня від закінчення XXV Всеукраїнської учнівської олімпіади з інформатики, що проходила у місті Вінниця, а отже настав час розповісти всім про наші цьогорічні пригоди.

Героями цьогорічної олімпіади були вісім учнів: Віталій, Андрій, Володя, Святослав, Євген, Олексій, Тарас та Улянка (справжні імена: Дивний, Обкурений, Джон Сценарист Кенгуру Тапочок ІІІ, Телепузик, Ведучий на «А», Акробат, Покемон та Білосніжка, відповідно) та два керівники – Шеф та Ліля Володимирівна.

 

articles: UOI2012_1.jpg

 

Розпочнемо все з початку, а саме з потягу до Вінниці. Знайомство. Багато нового ми взнали про кожного із учасників, але самим цікавим виявився Володя: виявляється, він любить їсти яблука та вирощувати щось на підвіконні, але недавно він об’єднав ці два заняття – уявляєте, він вирощує яблука на підвіконнику!

Швидко «затвердивши» принцип диктатури, головного диктатора та розповівши по 4 анекдоти (а розповіли всі, окрім Віталія – його пізніше просто викинули з потяга і він добирався до Вінниці сам) ми зрозуміли, що часу залишилося море, а робити нічого. А, як то кажуть, як не маєш що робити – вирізай 128 квадратних листочків і грай якусь спершу незрозумілу гру, яка потім виявляється чудовою грою на загальний розвиток. Хочете пограти – ставайте учасниками олімпіади! Також у потязі ми познайомились із Джоном – домашньої тваринкою Володі котру, як він розказував, він придбав «у одного російця на однім базарі».

Вінниця зустріла нас надзвичайно приємним запахом та невеличким автобусиком, водій якого був ображений на Шефа ще до того як він його побачив і категорично відмовлявся будь-що розповісти по дорозі. Можливо, він просто нічого не знав. Тому, в мовчанні, ми розглядали нічну Вінницю. Володя був дуже розчарований тим, що було мало людей на вулицях, але дуже зрадів, побачивши біля одного із житлових блоків криницю. Прибувши у наш гуртожиток ми зареєструвались, познайомилися із одним дядьком, поговорили до чернівецької команди, послухали мовчання з їхньої сторони і пішли до своїх кімнат. І раптом ми помітили, що у нас дуже мало питної води, а вінницьку воду із крану важко назвати питною, тому ми вирішили відправитись у пошуках джерела води до поближніх магазинчиків. На жаль, більшість із магазинів були вже зачиненими, відчиненими були лише шино монтажі. Зате ми познайомилися із невеликою групою дуже вихованих бугаїв, які дуже хотіли курити, але, мабуть, не мали грошей, і якогось дива хотіли нас обшукати. Аж пізніше ми вияснили, що це були вінницькі правоохоронці: цікаво, чиї права вони охороняють? Після цього, щоб хоч трішки втамувати спрагу, ми зіграли в декілька партій «показухи» і показали набір хитромудрих слів, але це не допомогло і всі й надалі хотіли пити. Володя знайшов розв’язання – він з’їв свої вологі серветки. Решті, на жаль, не перепало. Тому, спрагнена та вимучена команда швидко відправилась спати, а уві сні їм снилися пустелі, кактуси та багато-багато води.

Наступний день типової олімпіади – офіційне відкриття та пробний тур. Але до цього – сніданок. Саме в цей час ми познайомилися із працівниками їдальні, які відразу ж заявили, що їхня їдальня – найкраща у всій Вінниці. Звісно, ми не повірили. Але це була правда: смачна їжа, ввічливий персонал, прекрасний гардероб, ще кращі його працівниці та вихований дядько-бригадир, якого ми назвали Джавшаном – ну що ще потрібно для ідеальної їдальні? Правильно, щось куди можна повитирати руки після того як ви їх помили.

Після такого багатообіцяючого сніданку ми відправились на відкриття олімпіади. Як і всі офіційні відкриття, воно було не дуже цікавим, і Володя вже не міг дочекатися танців і співів, а коли голова журі та інші офіційні люди вийшли на сцену, він дуже дивувався, чого ж це вони не танцюють. Сказавши декілька приємних та теплих (аж гарячих) слів у сторону ведучої, яка забула прочитати Львівську область у списку команд, ми вже було задумали поспати трішки. Але навіть спати не виходило, бо місця в цій актовій залі були дуже незручними, тому ми були змушені то все слухати. Дослухавши цю всю церемонію ми поїхали на пробний тур, де ми швидко спробували нову систему оцінювання, підкрутили крісла, налаштували калькулятор і блокнот та й поїхали додому.

Наступний день славився першим туром, першим випробуванням всіх учасників, першим із двох шансів показати свої сили на олімпіаді. Поснідавши, наша команда була готова до туру, принаймні так видавалося. В цілому тур пройшов добре, новоспечена система виявилася доволі надійною і всі учасники відібрали від системи так багато балів, як змогли.

Цього року організатори зрозуміли, що два тури в два дні це погано, і тому наступний день у нас виходив вихідним, а, отже, можна відпочити і влаштувати ігровий вечір. Багато ігор було зіграно, і, відповідно, було багато тих, хто програли. Одну із партій «вірю-не-вірю» програли Тарас та Улянка, і були зобов’язані розіграти сценку із Чіпом та Дейлом. На допомогу їм прийшов визначний молдовський сценарист Джон Тапочок ІІІ, який швидко справився із поставленим завданням – написати сценарій. Сценарист навіть вписав себе у сценарій в ролі кенгуру, що курить бамбук, і разом із Чіпом та Дейлом виконує танець малих кенгуру.  Ах, як же милувалися сценкою випадкові перехожі! А в особливому захваті був один із чернівецьких колег, який переплутав кімнати і зайшов до нас – після цього бідолаха довго обходив наші двері стороною. Потім Віталік та Женя показали решті як треба правильно проводити інтерв’ю між Інокентієм та одним із прибульців із космосу, котрий, як потім вияснилося, був автором задач та навіть написав декілька книг на незрозумілій мові.

Поки всі ці сценки розігрувалися, ми не помітили півгодинної відсутності Андрія. За цей час хлопчина скурив чотири метри бамбуку, після чого його зовнішній вигляд і поведінка змінилися. Але найбільш помітним було те, що він чомусь почав носити один білий черевик, а один чорний. Ми так і не взнали хто передав Андрію бамбук, розслідування триває.

 

articles: UOI2012_2.jpg

 

Черговий день, понеділок – вихідний день для всіх учасників, а це означає різноманітні екскурсії. Спершу нас повезли до фабрики «Рошен», а саме до дитячого розважального комплексу фабрики «Рошен». Вікові межі такого заходу 7-12 років. На щастя, всі ми підходили по віку. Екскурсія по цьому закладу виявилася дуже й дуже захоплююча. Почалося все від розмови з роботом Рошеном, а потім через різноманітні й непрості інтелектуальні ігри перейшло до 3D фільму із чудовими спец ефектами та вібрацією.

 

articles: UOI2012_3.jpg

articles: UOI2012_4.jpg

 

Після цього нас повезли до Музею військово-повітряних сил України, де всі були вражені різноманітністю на потужністю надземного арсеналу України.

 

articles: UOI2012_5.jpg

articles: UOI2012_6.jpg

articles: UOI2012_7.jpg

 

На жаль, погода в цей день була не найсприятливіша, тому ми були вимушені по швидше закінчити екскурсію так і не розглянувши всіх експонатів. Після цього в планах була поїздка в один із вінницьких ліцеїв, де недавно закінчився ремонт стелі коридору та двох туалетів. Чемно відмовившись від такої захоплюючої екскурсії ми відправились до своєї бази, де команда розбилася на підгрупи. Віталік і Володя вирішили поспати годинку-другу. Решта, окрім Андрія, грали різноманітні ігри. А от обамбучений Андрій пішов фліртувати з однією із працівниць гардеробу, пані Лідою, після чого він вирішив не писати наступний тур і навіть не повертатись з нами до Львова, а залишитися з його новою дівчиною і, після того як він повчиться у Дрогобицькому національному гардеробному університеті, працювати разом з нею в гардеробі.

 

articles: UOI2012_8.jpg

 

«Я обожнюю брати від неї номерок і передавати їй куртку!» - кричав Андрій, коли ми його силою забирали із гардеробу.

 

articles: UOI2012_9.jpg

 

Після таких веселих пригод ми швидко пішли спати, адже до другого випробування залишалося дуже мало часу.

Другий тур на наступний день також пройшов доволі гладко, якщо не рахувати того, що в перших хвилинах часто пропадала електроенергія в деяких аудиторіях. На щастя, через деякий час проблеми були вирішені і все йшло успішно аж до самого кінця туру.

Саме в цей момент всі учасники були найбільш задоволені – все, олімпіада завершена, робота зроблена. Але для більшості керівників виникла нова проблема – потрібно взнати результати олімпіади до офіційного оголошення. Для цього Всеукраїнська олімпіада наймає спеціального дядька з невідомого міста, який, озброївшись нетбуком, ходить по людях та й просить результати. Наша команда вже вдруге зустрічалася з ним і традиційно ділилася невірними результатами – як своїми, так і чужими. А ще, до слова, наша команда вважалася найпрестижнішою та найбільш поважною серед решти. Нас навіть запрошували на збори керівників команд, пояснюючи це тим, що, можливо, десь там серед нас сидять потенційні керівники команд.

Все, олімпіада завершена, кожен зробив для себе якісь висновки і знає, над чим йому працювати далі. А тепер можна розслабитись й відпочити. На честь завершення олімпіади в 410-й кімнаті нашого улюбленого і єдиного гуртожитку було влаштовано приватну вечірку Львівської області, на яку хотіло потрапити дуже багато інших учасників, керівників та навіть комендант гуртожитку. Але, приватна вечірка означає, що вона закрита для всіх, тому ми не впустили нікого, окрім невеликої луганської команди в розмірі однієї дівчинки (а всіх на олімпіаді їх було аж четверо, одна з яких була в нашій команді, чим ми дуже гордимося), одного 11-класника та одного дуже маленького хлопчика, який, як не дивно, навчався в 9 класі. Знову обкурений бамбуком Андрій переплутав цього хлопчика-гномика із своєю панею Лідою і весь час тримав його на колінах та навіть гойдав. Цікаво, скільки у нього ще є метрів того бамбуку? Поки всі святкували, Шеф захопився інтелектуальними розмовами по телефону із сестрами Андрія (яких було досить багато) – як же довго та розумно вони розмовляли, настільки розумно, що Шефів голос дещо модифікувався на більш «не міський», але він запевняв, що все з його голосом нормально.

Вже після вечірки Андрій та Володя взяли кусок масла і ходили ним намащували клямки сусідів. Пройшло справді багато часу і мила поки сусіди второпили, чого ж їхні руки постійно жирні. Пізно вночі, вимотані таким бурхливим святкуванням, команда вирішила поспати. І знову не повністю тверезий (від бамбуку, звісно) Андрій зраджує пані Ліді – цього разу він спав з Володею! Так сталося, що Андрій не зміг ніяк знайти своєї подушки, і тому він, довго не думаючи, заснув на одному ліжку з Володею. Цікаво те, що Андрій шукав свою подушку не в своїй кімнаті.

Не минуло й 4 години, як нас за допомогою водної процедури обливання з пляшки розбудила Ліля Володимирівна – пора на сніданок. Та кому той сніданок був потрібний… «Зате захочемо спати в потязі!» - бадьоро вигукував Володя. Та й вибору ми не мали – диктатура, як не як. Тому в не найкращому настрої команда відправилася на сніданок, а після чого майже відразу на офіційне закриття олімпіади. Закриття пройшло монотонно, майже нічого цікавого не відбулося. Найбільше порадував Андрій, який на виконанні Гімну України вийшов у своєму кольоровому взутті на середину сцени і співав Гімн. Дехто із учасників сміялися з цього, а дехто перелякано підбігали до керівників та хапали їх за руку, запитуючи що це за хвороба у нього така. І правильно – лякайтесь львівських учасників!

Після офіційного закриття олімпіади в нас залишалося ще декілька вільних годин до вечері та поїздки на вокзал. Цей час ми вирішили потратити на похід в центр Вінниці. Прогулявшись по центральному парку та зателефонувавши українській дівчинці американського походження на ім’я Кокі, яка чемно залишила свої реквізити на головному символі Вінниці – великій Арці, ми вирішили закупити українських сувенірів у однойменному магазині. Крамниця вразила всіх величезним асортиментом магнітиків для холодильника та іншими сувенірами. Андрієві найбільше сподобалася сімейка керамічних скунсів, яких, як він вперто доводив всім, він вже десь зустрічав – мабуть, десь на полях бамбуку. Напхавши повні кишені сувенірами, наша команда відправилася на каток – хто ломити ноги, хто кататись на ковзанах, а хто вирішив просто посидіти зверху в кафе і спостерігати за рештою. В цілому всім сподобалося і вся команда задоволено поверталася на базу в цілях споживання вечері.

 

articles: UOI2012_10.jpg

 

Ми традиційно запізнились на вечерю, і дядько-бригадир їдальні змусив Шефа писати відгук про їх заклад. Написавши невеличкий твір про те, яка смачна була їжа та наскільки командною є наша команда, Шеф підписав свій витвір усіма учасниками команди. У дядька-бригадира, мабуть, проблеми із зором - йому здалося, що він прочитав одне із імен як Кенгуру, і він довго не міг зрозуміти, у чому ж тут справа.

І ось, врешті-решт, наша команда відправилась до головного вокзалу міста Вінниці. Пора додому! Але не так швидко, спершу треба домовитись про те, хто кого відвезе додому, адже потяг прибуває о пів на четверту ранку і не всі змогли б добратись додому, якби не Шеф, котрий декілька разів ретельно розподілив хто кого має забрати. Найбільше навантаження попало на Андрія, якого повинна була забрати спеціальна машина і дядьки з халатами, а Шеф наполягав щоб по дорозі вони забрали ще декількох учасників. Потім Шеф роз’яснив нам, що потяг для того тут є, щоб нас чекати. Ну а вже коли ми успішно сіли в потяг, ми змогли швидко поїсти та попити, після чого всі моментально заснули.

Завершується наша історія вже у Львові, коли нас дуже чемно розбудила провідниця потягу. На жаль, розподіл Шефа не запрацював, і декому із учасників все-таки прийшлося чекати на вокзалі поки їх хтось не забере додому…

На сам кінець додам від себе, що бути учасником львівської команди на Всеукраїнській олімпіаді з інформатики дуже корисно та весело. Наша команда дуже суттєво відрізняється від псевдокоманд інших областей України, і це дуже приємно відчувати. Тому я закликаю всіх школярів, які читають цю статтю, тренуватись і ставати учасниками львівської команди – ніколи про це не пошкодуєте!

--
Найдивніший триразовий учасник команди,
Герасимів Віталій

Коментарі
Немає коментарів.
Додати коментар
Будь-ласка, залогуйтесь, щоб додати коментар.
Рейтинги
Рейтинг доступний лише для зареєстрованих користувачів.

Будь-ласка, залогуйтесь або зареєструйтесь для голосування.

Відмінно! Відмінно! 100% [8 Голосів]
Дуже добре Дуже добре 0% [Немає голосів]
Добре Добре 0% [Немає голосів]
Задовільно Задовільно 0% [Немає голосів]
Погано Погано 0% [Немає голосів]
Банери
Голосування
Що Ви б хотіли отримати в якості подарунку на змаганні з програмування?

Медалі

настільні ігри

торт

клавіатура, навушники, флешки і т.д.

квитки в кіно

квитки в аквапарк

квитки на пейнтбол

книги

футболки з логотипом змагання

Для участі в голосуваннях Ви повинні залогуватись.
Міні-чат +
Зараз на сайті -
Гостей: 1
На сайті немає зареєстрованних користувачів

Користувачів: 4,408
новачок: Lord_Voldemort
Powered by PHP-Fusion © 2003-2006
LNU ACMania © 2004-2011 e-mail: webmaster@acm.lviv.ua
21,945,203 унікальних відвідувачів
Our projects: ACM Contester, _College.
  пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ Orphus     bigmir)net TOP 100