Головна Обговорення Лінки Пошук Prykladna СС Прикладна _КОЛЕДЖ 15.08.2020 19:43:39 (EEST=GMT+2)
ACM -
Навігація -
Теми форуму +
Чи знали ви, що... ? (beta) -
Оптимістична печера — карстова печера, яка знаходиться поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області на території України. Вона занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера (Сумарна картографована довжина довжина її ходів складає 230,5 км).
Події
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31

Birthday(s):
AVATARFIST
AVATARActine

Всеукраїнська учнівська олімпіада з інформатики 2011 року

Стоїмо біля головного входу вокзалу... До відправлення поїзда залишається 15 хвилин... Чекаємо на Володю – талісмана нашої команди...(тоді ми ще не знали, що саме він носитиме це почесне звання). Шефа теж іще не було, але ми точно знали – потяг без нього не поїде(учасники минулорічної Всеукраїнської олімпіади, що були у нашій команді, про це вчасно повідомили).

articles: UOI2011_1.jpg

Виявилося, що Василь має особливу магічну здатність, яку називають ‘телепортація’. Особисто я не помітив, як він зайшов у вагон, хоча пильно дивився на перон. Уперше за цей день я побачив Василя у дверному отворі, коли ми вже проїхали десь добрих кілометрів десять.

Ми їхали у славнозвісне, як ми потім дізналися зі злів екскурсовода, місто Черкаси. Перші години дві – буденні справи – поїли, попили, поговорили. Але це блаженство тривало зовсім недовго – прийшов Шеф з пропагандистською компанією свого тоталітарного режиму. Після промови Василя, до нас дійшло – ми КОМАНДА – один за всіх, і всі за одного. Ми зразу вибрали капітана. Ним став Віталій Герасимів. Але перед тим ми також вибрали...ні ні, не талісмана, а полиці -  хто на якій спатиме – ну там верхня чи нижня... Потім ми пробували зрозуміти довгі пояснення Шефа, який так хотів хоча б щось затиснути в наші голови. Розбір алгоритму Кнута-Моріса-Прата плавно перетік у перегляд якогось американського фільму на ноутбуці, який не було куди вставити. Але Василь гідно вирішив цю проблему. Коли фільм закінчився, ми розпочали захоплюючу дискусію стосовно його моралі. Кожен, починаючи з наймолодшого у нашій команді, щось сказав, і ми розійшлися по наших купе.

Перед тим, як лягати спати, ми мріяли про королівські умови існування в інтернаті... Ні для кого не буде секретом, що хлопці обожнюють рожевий колір. Також кожна нормальна людина очікує, що у кімнаті не буде розетки – а навіщо! Круто коли не закриваються двері ні в туалет, ні в кімнату. Для програміста це просто утопія. Ніхто з учасників команди не вірив у таке щастя – це були тільки наші мрії... Але коли ми, виспані та бадьорі, о п’ятій годині ранку приїхали до пункту призначення, то зрозуміли, що все-таки є у житті щастя...

articles: UOI2011_2.jpg

Не буду розтягувати свою розповідь за допомогою детального змалювання першого дня. Відпочили з дороги. Сходили на екскурсію містом та на відкриття олімпіади. Ввечері відбувся пробний тур, на якому нам дозволили перевірити працездатність системи тестування та комп’ютерів, а головне – їх наявність. Можу вас запевнити: черкаські миші нічим не відрізняються від львівських.

articles: UOI2011_3.jpg

І от прийшло воно, тобто «завтра». Перший тур...Звичайно, всі ми вранці трохи хвилювалися, стоячи у довжелезній черзі в туалет. Боялися не встигнути... Однак на сніданок з’явилися всі. Виявилося, що снідають у дві зміни. У той час, коли наш стіл було окуповано тернопільцями, Василь небезрезультатно намагався підняти нам бойовий дух. Коли нас нарешті впустили в їдальню, ми одразу ж запхали «безосновну трикутну призму(С)» з написом «Тернопіль» (прим. ред. а хіба то був Тернопіль?) у аналогічну з написом «Львів».

Прийшли ми у ту школу, де проводився перший тур. Почали здавати одяг у роздягальні і тут ми якось усі згадали про задачу «Щасливе 47»: намагалися взяти щасливий номер. 474, 447 – та подібні – найщасливіші. Чесно, мені було байдуже. Мені здається, що тут і «Забобонний Гриць» не допоможе. Але я дійсно зрадів, коли номер мого вішака виявився паліндромом. Знову якесь відкриття... Нарешті нас скерували по класах.

Писали ми 5 годин. Особисто для мене задачі були складними. Але це й не дивно – це було моя перша Всеукраїнська олімпіада з інформатики; сподіваюся, що не остання. Але змагалися ми не тільки у програмуванні. Володя Трицецький, наприклад, прославився швидким поїданням шоколадок.

І взагалі, хочу сказати декілька слів про нашого Володю. Він не такий як всі, він дуже класний. У нього дійсно розвинене почуття гумору. І що мене особливо вразило у цій людині – це те, що для того, щоб підняти настрій команди, вивести нас із стану роботів, він не боявся бути кумедним, не боявся сміятися з себе. Не кожна людина на це здатна. Володя по праву став талісманом нашої команди.

А от Віталій Мельник взагалі висунув свою гіпотезу: шоколадку треба не просто їсти, а ще й запивати томатним соком. Після цього вже нічого не хочеться...

Закінчився перший тур -  для когось радісно, а для когось дуже радісно. Організатори змагання роздали нам розв’язки й пояснення до задач. З того листочка з розбором я дізнався, що кожна з них має ефективний розв'язок, який залишалося ще тільки зрозуміти.

Другий тур був чимось подібний до першого. Теж 3 задачі і 5 годин, ті ж суперники, але він був другим, а це означає, що всі вже були втомленими і більш впевненими у своїх силах. Ми знову пришли, здали одяг і почали виявляти найщасливіший номер. Все було так само. Здавалося, нам видадуть вчорашні задачі.

Вся команда раділа, бо вчорашні задачі нам були вже не страшні, але роздали щось інше, не очікуване. Всі робили, що могли, і наробили такого, що самі дивувалися з того. О, вірш! Але не все було так погано, бо наші суперники теж трохи начудили, так що все по-чесному.

Нарешті закінчився і другий тур. Вся команда вирішила відсвяткувати цю довгоочікувану подію. «Кого запросити на наше маленьке свято? що купити?»- ці питання тоді турбували нас усіх. Ну, перше питання ми вирішили одразу – звісно ж дівчат. А от друге... Треба було купити щось випити. «Сочок “Садочок”»,- кричали одні. «Солодку водичку або мінералку»,- підхоплювали інші. Але мудрішу пораду нам дав Василь. «Після виснажливих кібернетичних боїв треба пити не що інше, як... кефір», -запевнив він. Отже, Шеф із капітаном пішли за кефіром. Але чомусь вони заборонили казати нам про цю ідею Лілії Володимирівні – старшому керівникові нашої команди. Відсвяткували добре, потім іще дурачились до четвертої години ночі, дратували тих, хто намагався заснути. Одним словом – відпочили.

articles: UOI2011_4.jpg

Наступного дня ми поїхали на екскурсію до Чигирина. Було дійсно дуже цікаво. На мою думку, наші фотографії краще донесуть до читача всю красу цього мальовничого куточка України, ніж ці незрозумілі іноземцям символи. А якщо серйозно, то краще самому поїхати та побачити це все на власні очі. 

articles: UOI2011_5.jpg

articles: UOI2011_6.jpg

Закриття турніру та нагородження переможців... Нагороджували всіх, отже всі стали переможцями. Тільки кольори та ступені дипломів відрізнялися. У нашій команді – один перший, один другий і три третіх дипломи. Під час цього заходу до нас підійшли журналісти і попросили дати інтерв’ю. Хто ж, як не Володя, може зробити це найкраще?! Виявилося, що він зовсім не той, за кого себе видавав під час турніру. Насправді, він – Арсеній Козак. Репортерам він гордо повідомив, що у швидкісному поїданні шоколадки тут йому немає рівних. Гідних суперників він не зустрів.

articles: UOI2011_7.jpg

У Київ ми приїхали задовго до відправлення нашого потяга. Василь влаштував нам чудову екскурсію містом. Я вперше у житті проїхався на метро, побував на Хрещатику. У потязі ми останній раз зіграли з Шефом у показуху та випили кефіру, що придбали у Києві.

articles: UOI2011_8.jpg

Прокинувся я вже у Львові. Наді мною стояв Андрій Макар і кричав: «Вставай! Ми вже під’їжджаємо, а ти ще навіть постільну білизну не почав прибирати!» «Так...- думаю собі, - Василь був правий... Кефір - класна річ, як не крути...». 

Знаєте, я дійсно щасливий, що побував на Всеукраїнській олімпіаді з інформатики і був членом такої класної команди. У мене диплом учасника, але я не засмучуюсь. Це буде нагадувати мені про те, що потрібно ще наполегливіше працювати і вчитися, а також не забувати відвідувати коледж алгоритмічного програмування, що розташований за адресою: м.Львів, вул. Огієнка 18а (mycollege.org.ua).  Від щирого серця дякую всім членам та керівникам нашої команди за досвід та нові приємні знайомства.

--
Олександр Басалкевич
Коментарі
Anastasko 01.08.2011 11:01:41
Мені сподобалося. Гарна стаття. Тільки ми запихали Житомир. Дякуєм за статтю, Олександр.
Додати коментар
Будь-ласка, залогуйтесь, щоб додати коментар.
Рейтинги
Рейтинг доступний лише для зареєстрованих користувачів.

Будь-ласка, залогуйтесь або зареєструйтесь для голосування.

Відмінно! Відмінно! 100% [4 Голосів]
Дуже добре Дуже добре 0% [Немає голосів]
Добре Добре 0% [Немає голосів]
Задовільно Задовільно 0% [Немає голосів]
Погано Погано 0% [Немає голосів]
Банери
Голосування
Що Ви б хотіли отримати в якості подарунку на змаганні з програмування?

Медалі

настільні ігри

торт

клавіатура, навушники, флешки і т.д.

квитки в кіно

квитки в аквапарк

квитки на пейнтбол

книги

футболки з логотипом змагання

Для участі в голосуваннях Ви повинні залогуватись.
Міні-чат +
Зараз на сайті -
Гостей: 1
На сайті немає зареєстрованних користувачів

Користувачів: 4,417
новачок: Elvira
Powered by PHP-Fusion © 2003-2006
LNU ACMania © 2004-2011 e-mail: webmaster@acm.lviv.ua
22,086,935 унікальних відвідувачів
Our projects: ACM Contester, _College.
  пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ Orphus     bigmir)net TOP 100