Головна Обговорення Лінки Пошук Prykladna СС Прикладна _КОЛЕДЖ 20.01.2020 11:37:30 (EEST=GMT+2)
ACM -
Навігація -
Теми форуму +
Чи знали ви, що... ? (beta) -
Полярні ведмеді можуть бігати із швидкістю 40 км/год.
Події
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31

Birthday(s):
AVATARMolochiy_Ivan
AVATARKostya
AVATARCoriell770
AVATARVizer
AVATARUncle_Sam
AVATARPrus
AVATARiVVan
AVATARLazy

Всеукраїнська учнівська олімпіада з інформатики 2010 року

Не знаю, з чого правильніше розпочати розповідь про Всеукраїнську олімпіаду з інформатики 2010. Можна почати із попередніх етапів, але тоді це буде надто довга і нудна розповідь. Скористаємось принципом «Всеукраїнська без Шефа – не Всеукраїнська!». Можна все ще більше спростити, викинемо традиційну промову Василя «для тих, хто не спить» на обласній, і одразу перейдемо до наступної появи Василя на обрії - до того березневого вечора, коли збірна Львівської області вирушила у Київ.

articles: uoi2010-8.JPG

Команда зібралась майже у повному складі. Не вистачало лише Павла, котрий, за деякими чутками, вирушив у Київ пішки. І керівника – Шефа, котрий вирішив того року вперше в житті з’їздити на такі змагання. До відбуття потяга залишалось 30 хвилин, Василя не було, тому ми почали переживати, що олімпіада пройде без нас. Коли Василь таки прийшов, то пояснив: потяг без нього не поїде! Ми швиденько попрощались із рідними та вирушили в напрямі того ж потяга, котрий слухняно чекав Василя. Дорогою я вкотре проявив свою сконцентрованість та акуратність, перевернувши за допомогою сумки якесь відро, котре підставили під якусь дірку, з якої щось капало… Ми прикинулись, що це так і було заплановано - цікава методика миття підлои… і швиденько вирушили далі. 

Виявилось, що чутки про Павла неправдиві – він вже чекав нас у потязі. Протягом вечора Василь розказав нам багато цікавого про спортивне програмування: свій досвід змагань, очікування від Всеукраїнської олімпіади (як пізніше з’ясувалось, Шеф недооцінив навики організаторів…). Також пояснив нам декілька дуже простих алгоритмів для, як нам здавалось, не дуже простих задач. Завершивши розбір фіналу TCHS та фіналу України серед студентів, ми вирішили поспати. Я вперше за майже 10 років їхав потягом, і, якщо від мене нічого не приховали з мого раннього дитинства, вперше за своє життя спав у потязі - тому відчуття були незвичними… Виявилось доволі цікаво і приємно… Тільки кондиціонер не працював, тому у вагоні були традиційні для березня +30… І проектували всю цю техніку не під мене; я, тоді ще маленький хлопчик з ростом 183 cм і звичкою спати при такій температурі «в розтяжку», не поміщався на ліжку навіть з використанням теореми Піфагора. Якби Шеф не був Шефом, то у нього виникли б схожі проблеми, але стінка боялась заважати ногам і голові Шефа, а може то у Василя вже були навики із численних поїздок на змагання, але вранці він сказав, що не відчував жодного дискомфорту.

У Києві нас зустріли цікаві дядьки з вигуками «Кому такси?!»; ці дядьки були значно більш нав’язливими ніж у Львові, але ми прорвались! Біля виходу нас зустріли якісь хороші люди, котрі «організували» доставку нас на місце. Це саме місце виявилось доволі красивим, навколо росли різні незвичні рослини… Мабуть тому, що це була організація… зараз згадаю… згадав: «Голубой Патруль» (саме такий напис був на ключах від номерів цього комплексу, є фото-підтвердження; що означає напис – поняття не маю).

Приїхали ми одними із перших, всілись у холі та й почали дивитись на чітко організовані шум, гамір та біганину. Кімнати нам виділили на різних поверхах. Василь пропонував, щоб нам виділили 4+2 або 3+3, але відповідь була однозначна: «Не положено!». Не знаю, що куди в них не покладено, але ніхто про таке поселення не пожалів. Ми з Павлом познайомились із цікавими хлопцями з Чернівців, підростаюче (9-10 клас) покоління все одно поселилось разом (їхня кімната стала нашим штабом на наступні 5 днів), а Василь надзвичайно збагатився від спілкування зі своїм сусідом, паном Валерієм, котрий вирізнявся цікавими поглядами на моду та надзвичайними знаннями інформатики.

Оскільки ми прибули задовго до відкриття, а воно обіцяло бути традиційно хорошим методом релаксації, то Василь вирішив показати нам Київ. Екскурсія виявилась дуже цікавою, особливо для мене, бо я до того ніколи в житті не був у Києві. Подивились на історичний центр, до якого з місця поселення треба було їхати більше 7 км, глянули, як багнюка Дніпром тече в синє море. Раптом виявилось, що потрібно швидко вибиратись назад, бо вже наближалось відкриття, і, крім того, приїхали наші сусіди з Чернівців… А ключ від номеру був у нас… Оскільки серед адмінперсоналу щось там було «не положено», то другий ключ «Чернівці» так і не отримали. Сфотографувались усі ще по одному разу на фоні історичних пейзажів, та й вирушили у довгу мандрівку в напрямі білоруського кордону (а саме в тому напрямі й знаходився «патрульний комплекс»).

articles: uoi2010-2.JPG

articles: uoi2010-1.JPG

          Цей зайвий! - Викидайте!

 

articles: uoi2010-4.JPG

articles: uoi2010-3.JPG

Церемонії відкриття, якщо чесно, не пам’ятає ніхто з опитаних мною, тому може знайдете якийсь сценарій… А як ні, то може хоч фото… А як ні – то уявіть, що було так, як і завжди. Це буде близько до істини.

Після обіду було проведено традиційний нульовий тур. Він не виявився цілковито нульовим… Перші 10 хвилин навіть працювала тестувалка, яку вперше використали саме у цьому році, зробивши нульовий тур її бета-тестом. За цей час я встиг здати пробні задачі - і дуже з того зрадів. На комп’ютерах був так необхідний мені блокнот (адже саме в ньому я тоді найчастіше писав код; і зараз пишу, якщо чесно), було й все решта... І, на відміну від тестувалки, це все працювало на протязі всього пробного туру.

Після пробного туру нас відвезли назад (я ще не казав? Змагальні тури проводились в Університеті ім. Грінченка, куди нас завозили під наглядом міліції), дорогою я трохи заспокоївся і повірив у свої сили - після того, як почув фразу «а вот в первой задаче, А+В, там можно было не писать длинную арифметику, есть такой тип - int64…». Ми приїхали «на місце», сходили в їдальню… Можна сказати, поїли там. Система харчування на цих змаганнях заслуговує окремої похвали. Обслуговуючий персонал надзвичайно добродушно і життєрадісно накидував підручними засобами потрібну кількість їжі на наші тарілки, все проводилось організовано і ретельно, а після того, як одного разу напоєм була кава, наступного разу дуже незвичним і цікавим рішенням був чай зі смаком кави. Цікаво, як їм вдалось його зробити? У їдальні Василь нас навчив, що треба брати 7 порцій, бо 6 - число нещасливе; оскільки порції «на шару» не давали, то ми обходились зайвими «бонусами» - на зразок чаю. Відповідальність за знищення надлишкових порцій брав на себе Шеф, який скептично дивився на компактні «дози вітамінів та мікроелементів», якими нас годували. Розпочиналась кожна трапеза із традиційного «Смачного!» від Шефа. Якщо Василя не було з певних причин, то цю фразу казав Капітан (найстаршим у команді був Павло… Був ще Шеф, який всім розказував, що йому вже за сорок, але ми його в команду не взяли), але у виконанні Капітана вона не підіймала бойовий дух надто сильно, і після таких трапез ми довго ходили сумні та стривожені, чекаючи справжнього, повноцінного «Смачного!».

Перший тур… Завезли нас, дали завдання… Пізніше виявилось, що завдання підібрані не найкращим чином, бо першу задачу знали всі, а наступні задачі не знав ніхто. Після туру нас чекав Василь із підбадьоренням, тренерськими порадами… Задачі трохи здивували Шефа, під час повернення в гуртожиток він, судячи з виразу обличчя, добряче замислився над однією із них.

За результатами першого туру ми всі виступили приблизно однаково – всі, крім Сергія, здали першу задачу, і ще декілька балів «нашкребли» на інших задачах. Через досить дивну політику організаторів було незручно від незнання результатів – їх нам не повідомили для збереження інтриги, тому прийшлось дізнаватись загальну  картину власними силами.

У вівторок ми добре відпочили після туру… Я в хорошій компанії переглянув «Аватар». Наступного дня була добровільно-примусова екскурсія, Василь вирішив, що ми туди не поїдемо, оскільки у нас нема такого бажання… Цілий день ми відпочивали, морально і фізично готувались до туру… Учасники, котрі повернулись з екскурсії, чомусь дивились на нас із заздрістю та постійно позіхали. Чому – я досі не зрозумів…

Василь навчив нас, що 2 основні гри, котрі займають час на змаганнях – «Вірю, не вірю» та «показуха». В перші дні ми лише «втягувались». А уже в середу обзавелись «знайомствами» з половиною сусідів, тому вже вільно почували себе в холі свого поверху та вчили представників інших областей того, чого нас навчив Василь. В середу потрібно було лягти спати трохи раніше, ніж у вівторок, нам це частково вдалось… частково… Проблема виникла із одним із учасників команди. Протестант захворів. Тут виявилось, що в мене в сумці повний «польовий набір», оскільки мої батьки тверезо оцінили ситуацію і те, як проходять олімпіади, і, поки я бігав по хаті з криками «так, що ще треба???», спакували мені потрібні речі на всі випадки життя, включаючи й набір продуктів на випадок відсутності їдальні. Тому я мав ложку, кружку, печиво та все решта, крім хіба антибіотиків, щоб вилікувати жертву вірусів. Але ситуація ускладнилась через те, що Протестант – то є Протестант: на те, щоб переконати його у необхідності випити кружку теплого чаю, пішло хвилин 10. Навіть підкошений хворобою, Протестант діяв за чітким алгоритмом: на всі питання відповідати: «Нє-нє-нє…»; виняток – якщо йдеться про якусь дію (тоді відповідь модифікується до «Та я не хочу»). Спільними зусиллями ми накачали потенційного чемпіона потрібним набором ліків, вклали спати і лягли спати самі.

Другий тур… Всі трохи переживали. М’яко кажучи) Задачки виявились більш адекватними. Мені сильно допомогли ті 1500+ задач, які я закодив за рік підготовки. У другій задачі,, якщо вірити умові, 75% мав проходити частковий розв’язок, який я вже колись писав і здавав для менших обмежень, тому я точно знав, що він правильний; завдяки певним оптимізаційним прийомам мені вдалось взяти на цій задачі навіть 80%. Після туру, якщо чесно, були думки: «Хех, задачки прості, всі певно набрали купу балів»… Після повернення в гуртожиток ми дізнались, що результатів не буде – чергові проблеми із тестувалкою.

Цей вечір, мабуть, запам’ятався мені найбільше із усього контесту. Всупереч моїм очікуванням, ні я, ні інші члени команди, вже через дві години після оголошення про проблеми не переживали через результати. Я – так точно. Інші – принаймні, візуально. Ми сиділи в холі на диванчиках, говорили про щось цікаве, пізніше до нас приєднались люди із інших команд. З’явився слух, що можуть нічого не відновити, і розподілити місця за результатами першого туру. Для всіх, крім Сергія, це давало певні надії. Через деякий час інформація змінилась на іншу, що наші результати будуть, але їх відновлення сильно затягується через технічні проблеми.

Коли сказали, що результати є, всі зібрались у холі першого поверху, де нам ці самі результати мали роздати. Я, як довгов’язий і гострозорий, через плечі представників інших команд дізнавався приблизну картину балів, і певним шоком було те, що доволі мало учасників за 2 тур набрали більше 100 балів. Коли ми побачили наші бали, то я зрадів, бо виявилось, що в мене 130 балів – найбільше з команди, й один із найкращих результатів другого туру взагалі. Швиденько повідомив родичів, що маю надію на ІІІ диплом, бо бали непогані, і за тур набрав фактично максимум з того, на що очікував після «кодинг-фази».

Після оголошення результатів – нарада з Шефом з приводу апеляцій. Виявилось, що дехто на деяких задачах міг набрати більше, особливо цікава ситуація була у Віталія, який набрав трохи менше за мене, хоча «ідейно» набирав явно більше. Ми вирушили на апеляцію, яка проводилась саме вчасно, сонце вже зайшло… Добре хоч те, що не треба було їхати в Інститут Грінченка, апеляція проводилась «на місці». У Віталія нічого «відапелювати» не вийшло, виявилось, що дійсно в код закрався неприємний баг. Я нічого й не пробував апелювати, бо не бачив потреби – можна було хіба провірити, чи дійсно мій дуже неоптимальний лобовий перебір не набирає навіть 5 зі 100 на третій задачі, але я навіть не був до кінця впевнений в його коректності, та й картини це в загальному не міняло, бо я вже майже вірив у диплом; а через переоцінку успіхів інших, майже впевнений був у тому, що до ІІ диплому мені далекувато. З усіх інших апеляцій пройшли лише декілька, знайшлись люди, котрі зчитували вхідні дані до першої задачі не як 2 інтових числа, а рядком, і у них виникли проблеми, бо в одному із тестів виявився зайвий пробіл після другого числа.

Після завершення всієї змагальної активності – повернулись на місце проживання… Дізнались результати сусідів – команд Івано-Франківська, Чернівців та ін.. Потім – у неформальній обстановці відсвяткували завершення змагань, обговорили перспективи програмування в області, розслабились за грою в показуху (тут виявилось, що у виконанні загадкової Сусідки, що завітала до нас у гості, корова у мене викликає асоціації з канатом…) Про Сусідку – керівник її команди жартома обміняв її на мене та Віталія у наступному році (2011). Мабуть, він не знав, що я вже студентом буду. Коли астрономи вже констатували настання п’ятниці, ми, завдяки даним розвідки, дізнались прохідні бали на дипломи. Виявилось, що в мене може бути навіть ІІ диплом, що було несподіванкою «Як ж погано з програмуванням в неньці-Україні…». Сумарно команда завоювала 4 дипломи: І у Віталія, ІІ у мене, ІІІ у Олега та Павла; Сергій вирішив, що не варто псувати щасливе число 4, тому він погодився на диплом учасника.

Коли ми розійшлись зі штаб-квартири в «кімнаті молоді», виявилось, що мої сусіди ще не спали… Я декілька разів зіграв з ними у «вірю-не вірю». Щось було, мабуть, не надто чесно, чи вони грали організовано… При грі з однієї колоди дивно виглядає цикл: «5 тузів – ще 5 тузів – ще 4 тузи – не вірю – забирай)».

articles: uoi2010-5.JPG

 Команда з цікавістю спостерігає за церемонією закриття

 

articles: uoi2010-6.JPG

articles: uoi2010-7.JPG

                 В магазині такі не продають! 

У п’ятницю Василь провів для нас ще одну екскурсію. Я вперше у житті проїхався у метро. На мене трохи дивно дивились люди, коли я 30 секунд у метро говорив по телефону, а потім сказав: «Тату, перейди кудись в інше місце, бо тебе погано чути!» Також в п’ятницю я знявся у короткометражці «Стіна»:  в понеділок, чи навіть у неділю, я пообіцяв битись головою об стіну, якщо одержу диплом. Обіцянку довелось виконувати. Весь час, як на зло, хтось кліпав, виходив або відволікався у потрібний момент, і доводилось повторяти ще раз. В офіційну версію фільму ввійшов удар № «точно не пам’ятаю, бо я добре гепнувся», виконаний в стрибку з максимальним професіоналізмом та самовіддачею.

Ввечері Василь навчив нас також гри «Контакт», тут виявилось, що для мене найочевидніша відповідь на «дерев’яна частина будівлі, ба…» - це балкон.  Ми так захопились, що в певний момент помітили, що можемо не встигнути. Прискорились, знайшли потрібну маршрутку, яка проїжджала майже біля нашого місця проживання, сіли в неї, тут нас «прорвало» на обговорення своїх емоцій від змагань… Приїхали на вокзал, сіли в вагон, який був складовою поїзда, що мав нас завезти додому. Вірніше – у Львів, а далі вже додому кожен добирався окремо. Виявилось, що в купе цього поїзда значно зручніше, ніж в тому, яким їхали у Київ. Я міг простягнутись і не випихати при цьому ноги в прохід, а голову у вікно! А ще там була комфортна температура. Ми почали написання першої версії цієї статті, але, видно, трохи хотіли спати, та й емоцій було забагато, все не вміщалось в кілька сторінок… Вже «довгий час була субота», коли прийшов провідник, сказав, що ми занадто шумні, і треба поводитись тихіше; ми почали поводитись тихіше, і від того швидко захотіли спати. Вляглись. Вранці ледве встали. Я прокинувся вже десь, судячи з пейзажів, близько до Львова. Поки прийшов до себе і намилувався пейзажами – вже пора було закінчувати збиратись, поїзд в’їхав у Львів. Провідник сказав, що він думає про людей, котрі вночі заважають спати іншим, а вранці самі встати не можуть; ми виходили з вагону одними з останніх, так що є підозра, що це адресувалось саме нам.

Далі Василь розвів нас всіх… Не в значенні «обдурив», а розвів по місцях скупчення всякого транспорту, яким ми збирались добиратись додому. Ми з Віталієм їхали однією маршруткою, бо ж нам обом в Розділ. Тільки в різний… В маршрутці я зрозумів, що люди сплять не за звичкою або за традицією, а через те, що це потрібно організмові. Вже після 20 хвилин поїздки я навіть не заснув, як роблю в таких випадках, а впав в якийсь стан галюцинацій. Приїхавши, довго приходив до себе. Зайшов помаленьку в квартиру, показав мамі диплом, випив чаю і, так і не вернувшись до тями остаточно, ліг спати. Прокинувся я о 12 годині в неділю, тобто майже через 26 годин після того, як ліг спати. От і все.

--
Богдан Прищенко
Коментарі
webmaster 12.02.2011 18:39:40
Дякую Богдану за статтю.
Майже побував там ;).
Цікаво а чи були спроби когось іншого писати подібні статті про ВсеУкр, щоб можна було почитати як це виглядало очима інших команд?
Ostap 21.02.2011 08:32:52
Класна стаття!
Тільки сильно головою об стінку битися не варто було, бо є ж і студентські олімпіади, в яких голова може виявитися не зайвою ;)
LeBron 23.02.2011 19:36:30
Ага, Остапе, а в учнівських вона зайва, чи як? )
Додати коментар
Будь-ласка, залогуйтесь, щоб додати коментар.
Рейтинги
Рейтинг доступний лише для зареєстрованих користувачів.

Будь-ласка, залогуйтесь або зареєструйтесь для голосування.

Відмінно! Відмінно! 100% [6 Голосів]
Дуже добре Дуже добре 0% [Немає голосів]
Добре Добре 0% [Немає голосів]
Задовільно Задовільно 0% [Немає голосів]
Погано Погано 0% [Немає голосів]
Банери
Голосування
Що Ви б хотіли отримати в якості подарунку на змаганні з програмування?

Медалі

настільні ігри

торт

клавіатура, навушники, флешки і т.д.

квитки в кіно

квитки в аквапарк

квитки на пейнтбол

книги

футболки з логотипом змагання

Для участі в голосуваннях Ви повинні залогуватись.
Міні-чат +
Зараз на сайті -
Гостей: 1
На сайті немає зареєстрованних користувачів

Користувачів: 4,408
новачок: Lord_Voldemort
Powered by PHP-Fusion © 2003-2006
LNU ACMania © 2004-2011 e-mail: webmaster@acm.lviv.ua
21,945,170 унікальних відвідувачів
Our projects: ACM Contester, _College.
  пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ Orphus     bigmir)net TOP 100