Пройшов вже майже місяць з того часу як Шеф зі своєю командою повернулися з Канади. І от настав час підбити підсумки, згадати все та написати останню статтю сезону 2007/2008 років. І знов стандартна картина – сидить Шеф в літаку та й пише свої мемуари. Отож почнемо все спочатку, а не з кінця.

Почалося все чудової весняної днини 2007 року, коли Шеф з Брюсом та Джоном зібралися в одному з вишуканих львівських кафе для заснування нової команди зі старою, добре відомою всім назвою – “Scorpions”. Давно це було – тоді навіть Джон ще не був Джоном та й Брюс на справжнього Брюса, яким він є зараз, не був подібний. Це була друга команда у спортивній кар’єрі для кожного з них. Тому, маючи досвід формування команди, хлопці швидко та з приємністю справилися з цим завданням, залишивши в серцях один одного відчуття впевненості та жаги до перемог. До того моменту найбільші здобутки мала команда “Scorpions” в попереденьому складі, яка двічі була бронзовим призером першості України та посіла почесне шосте місце на півфіналі світу 2006 року у місті Бухарест. А найголовніше – хлопці зуміли здобути кубок України 2006 року, показавши всій Україні, що найкращі спортсмени все-таки дійсно у Львові. Щоправда, Шеф довго шукав отой кубок і так його й не знайшов, можливо, позичив комусь. Якщо той, у кого він зараз, читає ці чудові рядки, велике прохоння до нього – повернути кубок на місце.

Перед початком сезону хлопці провели багато часу аналізуючи поточну ситуацію на міжнародній спортивній арені, будуючи командний план дій, вивчаючи сильні і слабкі сторони своїх конкурентів та вибираючи основні шляхи розвитку новоспеченої команди. Це було аж ніяк не найлегше завдання. Багато ночей було недоспано, багато нервів було зіпсовано, багато пива було випито. Уявляєте, це було дійсно дуже давно – тоді ще звірі говорили і Шеф пиво пив!

Перше випробування для нової команди мало настати дуже швидко. Півфінал України Західного регіону цього року вперше відбувався у славетному місті Лева. Скорпіони дуже серйозно підійшли до підготовки, адже їм потрібно було відстояти звання Західних чемпіонів України, яке попередня команда з гордістю здобула минулого року. І взагалі було б дуже неприємно розпочинати сезон з втрати позицій на українській арені. Але хлопці не підвели, достроково здобувши перемогу в цих дебютних для Львова змаганнях. Правду кажуть – рідні стіни допомагають та дають якусь таку, на перший погляд, непомітну енергію. Саме вона допомогла з легкістю та у вишуканому стилі впоратися з усіма поставленими завданнями, а після цього разом зі своїми колегами з Вінниці податися до вишуканого львівського кафе для святкування успішного захисту свого титулу командою Скорпіонів. Шеф, Джон та Брюс, відмахуючись від ЗМІ, зуміли доставити бідного вінницького колегу до його готелю. Бідолаха був настільки вимучений, що не міг сам не те що йти, а й навіть говорити. Одягнувши куртку догори ногами, герой всієї Вінницької області жалібним поглядом дивився на команду чемпіонів, ніби вимовляючи: «Відведіть мене додому, будь ласка». Тож львівська команда повела себе дуже гуманно і тепер у Вінниці їх знають як рятівників обласного героя.

Напевно на львівських змаганнях Шеф дуже перенервувався і для того, щоб відпочити та відновити свої сили, Брюс з Джоном запропонували йому відвідати США і трошки розвіятися. Купили квитки, замовили номер в одному з кращих готелів міста гріхів, але от тільки одна проблема – візу відкривати не хочуть. Це було настільки дивно та смішно – в посольстві ніяк не хотіли повірити, що Шеф їде просто відпочивати. Брюс пропонував брати посольство штурмом. «Куди вони дінуться» – кричав він. Можна було навіть розбити наметове містечко неподалік консульського відділу. Уявляєте, група львівських АСМ-щиків сидить перед посольством, стукає клавіатурами об землю з вимогою відкрити Шефові візу в Штати на курорт. Ну і як кажуть: якщо сильно захотіти – можна в Штати полетіти. Так і сталося. Спочатку Шеф думав, що це сон – дійсно відкрили візу, та ще й багаторазову, та ще й на п’ять років.

По дорозі в Штати Шеф насолоджувався приємним краєвидом, що відкривався з ілюмінатора. Адже, як не дивно, до цього Шеф ще ні разу не літав (хіба уві сні). Записуючи в блокноті перелік сувенірів, які треба купити, Шеф згадав, що Джон з Брюсом, як справжні алкоголіки, замовили сім літрів американського віскі. Прилетівши до Лас Вегасу, Шеф мав змогу на власні очі побачити ті місця, куди втомлені та розлючені американці приїжджають відпочити, зняти стрес, здійснити свої найвідвертіші мрії та врешті-решт потратити гроші. Надзвичайно сухий клімат та неймовірна спека робили своє – Шеф з кожною хвилиною почувався все краще і краще. Використавши математичний підхід до гри в рулетку, Шеф виграв декілька доларів, накупив сувенірів та й подався додому, до рідного дому…

Прилетівши до Києва, Шеф зрозумів, що від Джона з Брюсом нікуди не дінешся – вони, як двоє юних піонерів, з кульками, плакатом та міні-оркестром зустрічали Шефа в аеропорту. На честь такої несподіваної зустрічі команда вирішила прийняти участь в псевдо-змаганнях, що проходили неподалік. Міжнародна олімпіада імені глухого програміста «KPI Open 2007» – псевдо-олімпіада з псевдо-спортивного псевдо-програмування для псевдо-студентів. Думаю, що цим все сказано! «На міжнародну олімпіаду міжнародною мовою» кричав Джон, але, на жаль, наша міжнародна мова виявилась не тою міжнародною мовою, якої від нас очікували організатори. Дивлячись як барани на нові ворота та жалібно кліпаючи очима, організатори попросили перейти на більш зрозумілу їм мову жестів. А в загальному олімпіада сподобалась, особливо прогулянка на катері. Якщо врахувати те, що хвилина сміху додає годину до життя, то ця олімпіада досить суттєво продовжила життя кожному з її учасників. Організатори ще раз довели собі і всій Україні, що не все у програмуванні є серйозним.

Закінчення літа обитроє у поті чола провели за голубими екранами своїх моніторів, тренуючись до фіналу України. Розробникам відомого всім китайського сайту потрібно пам’ятник у Львові поставити. Щоправда, подейкують, що їх більше мільйона і в такому разі на кожного львів’янина припадатиме принаймні один шедевр мистецтва. Перед командою Шефа стояла заповітна мрія – стати чемпіонами України. Серед стратегічних планів команди на літо 2007 року була поїздка на кубок України в Одесу, але через те, що організатори банально забули його провести на морі біля Французького бульвару, хлопці того року так і не купалися. Хтось подав геніальну ідею поїхати в Петрозаводськ на літні збори імені Російської Федерації, але, як сказав один з організаторів зборів, вони поки-що не готові приймати команди такого високого рівня, але обіцяв виправити ситуацію за півроку.

Вересень, школярам пора до школи, а от львівські команди до Вінниці подалися на найвизначнішу подію року у світі українського спортивного програмування. Шеф з Брюсом та Джоном прибули на місце подій у хорошій спортивній формі. Тож результат змагань був цілком закономірним, хоча без хвилювань цього разу також не обійшлося. Детальніше про цю подію можна почитати тут: http://acm.lviv.ua/fusion/readarticle.php?article_id=20.

Після повернення з Вінниці до Львова, не відходячи від каси залізничного вокзалу, Шеф придбав квитки до Бухаресту. Часу для підготовки до півфіналу світу залишалося обмаль.. Тому хлопаки його не втрачали – днями і ночами вони розв’язували складні задачі, вивчали нові алгоритми, тренувалися працювати в команді і тому подібне. Ну от і настав час. Перетнули кордон, отримали SMS від мобільного оператора з вітаннями в роумінгу і тут Шеф зрозумів, що не за горами ще одне нелегке випробування для його команди. Найбільше чого він боявся – ефект Йоркса Додсона, парадоксальне явище, що виникає при надмірній мотивації та призводить до різкого падіння ефективності діяльності. Головне, як то кажуть, не перегнути палку. Команда Скорпіонів досить сильно зігнула ту палку, але вона так і не зламалася, навіть не тріснула – з реактивною швидкістю хлопці пройшлися по задачах змагання і вкотре достроково здобули перемогу та путівку на фінал світу в Канаді. Детальніше тут: http://acm.lviv.ua/fusion/readarticle.php?article_id=23.

На радощах від перемоги в Бухаресті Шеф навіть швиденько знову злітав в Штати, цього разу в сонячну Флориду. Щоправда швиденько повернувся з купою подарунків та спиртним для своїх колег по команді.

Після румунських змагань команда Скорпіонів відчувала себе значно впевненіше, забронювавши собі місце під 34 номером у великій актовій залі найкращого готелю Канади. Тож під завісу 2007 року Шеф вирішив прийняти люб’язне запрошення своїх грузинських колег і відвідати Батумі, де відбувався відкритий чемпіонат Південного Кавказу. Прилетівши туди з Києва за дві години, львів’яни були приємно здивовані чудовою грудневою погодою. Шеф швиденько побіг купатися в море, Джон, у своєму класичному стилі, залишився на березі, а Брюс вже було розбігся, щоб стрибнути у воду, але в останній момент передумав. Напевно він не зміг впоратись з психологічним бар’єром – як ж це так на дворі грудень, а він буде у морі купатися?!

Окрім того, що команда Скорпіонів здобула до свого доробку звання особистого та командного чемпіонів Південного Кавказу та виборола разом з вірменськими колегами третє місце в чемпіонаті з міні-футболу, хлопці отримали набагато більше. Культура наших південних колег вразила всіх наповал. Думаю, що кожен з команди ще довго буде згадувати цю чудову поїздку та почерпне з грузинської культури щось для себе. Про їх гостинність та чудові вина можна не згадувати, думаю, і так всі добре про них знають. Тож рекомендую кожному по можливості відвідати Грузію. Нові знайомі, нові враження, нова культура, новий погляд на світ та нові своєрідні емоції панували в команді. Тож на такій оптимістичній ноті всі повернулися в Україну.

Новий рік розпочався новими бюрократичними проблемами. Години, проведені у стінах рідного університету під черговим кабінетом, як і поїздка в Батумі, не забудуться ніколи. В університеті добре знали, що команді Скорпіонів після новорічно-різдвяних свят не має чим зайнятися. От вони і вирішили подбати про це. Як то кажуть, чим більше часу в університеті проведеш, тим більше навчишся. Тож з такими солідними знаннями команда львівських студентів та аспірантів вирушила до Росії. Як і обіцяв організатор зборів, у Петрозаводську прийняли нас гарно – з сіллю, хлібом та горілкою. Єдина проблема – відсутність прописки та реєстрації не дозволяла нам то все з’їсти та випити. Щоденні тренування у ворожому таборі були досить хорошими. Різноманітні задачі, якісні тести, розбори авторів, чудова спортивна програма та екскурсії, про що ще можна мріяти на подібних зборах? Команда ставила собі за мету навчитися працювати разом, швидко та ефективно розв’язувати задачі. На відміну від українців, російські команди вперто боролися за перемогу на зборах, втрачаючи сили, псуючи собі нерви та забуваючи, що це лише тренування, а не фінал світу. Команда висловлює щиру подяку своїм російським колегам за надану чудову можливість підготуватися до фіналу, якою зрештою Скорпіони і скористалися.

Останнім виїздом зі Львова перед фіналом світу була участь у зимовій школі з програмування, що вперше проходила в Харкові. Але, прибувши на місце змагань, чомусь склалось таке враження, що команда так і не поверталася з Росії і блукає зараз чи то московськими вулицями, чи мостами Санкт-Петербургу. Задачі для одного з днів зимової школи підготував Шеф. Його набір різко виділявся серед інших стилем та, чомусь, мовою. Чесно кажучи, якби не Шеф, то українська зимова школа так і залишися б без жодної задачі українською мовою. Парадоксально, чи не так?!

Практично весь час, що залишався до фіналу Скорпіони проводили разом, тренуючись та складаючи необхідні для фіналу матеріали. День за днем, змагання за змаганнями Шеф, Джон та Брюс працювали, не покладаючи рук. Здається, вони вже починали марити. Прокидаючись серед ночі, Джон біг до свого комп’ютера, щоб виправити помилку в задачі, яку розв’язували вчора. Брюс вдома на серветках малював тести, що відповідали крайнім випадкам, розписував формули та намагався пояснити бабусі наскільки складними були задачі з останнього набору. А Шеф взагалі втратив відчуття простору та часу. Бувало він тижнями не виходив з кімнати, прокидаючись зранку, зустрічав свої колег по команді, а коли через сім годин вони йшли, сідав доробляти незавершені задачі. Не було часу для того, щоб нормально поспати чи поїсти. І от настав час пакувати валізи…

Зібравшись в чудовому львівському аеропорту перед вильотом, львівська команда прощалася зі своїми палкими вболівальниками. Джон, озброївшись надсучасним лептопом, був готовий до бою, а Брюс, взявши з собою лижне спорядження, подумки вже був десь там далеко-далеко. Шеф офіційно для ЗМІ дав хлопцям останні перед вильотом настанови та й, закинувши на плечі мішечок з канадськими тугриками, скорпіони почимчикували до маленького літачка, який мав доставити їх у Варшаву.

Політ до Варшави нагадував похід у кафе – зайшли, злетіли, поїли, приземлись та й вийшли. Варшава зустріла нас чудовою польською погодою. В міжнародному аеропорту імені Фредеріка Шопена замість польської команди зустріли білоруську. Швиденько знайшли спільну мову з білорусами, які розповідали нам про свій грандіозний екскурсійний похід до Ніагарського водоспаду. А тренер білорусів ніяк не міг зрозуміти куди ж подівся наш. Він ретельно обшукав майже все приміщення, але, на жаль, нашого тренера так і не знайшов. Врешті-решт прийшлося йому розкрити таємницю. Після цього всі дружньо подалися на борт боїнга, що виконував рейс «Варшава-Торонто».

Перельоти через Атлантичний океан завжди відзначалися своєю виснажливістю. Цей, на жаль, не став винятком. Десять незабутніх годин, проведених в літаку в сидячо-лежачому стані, чесно кажучи, аж ніяк не були найприємнішою частиною подорожі. Та ще й фільм якийсь дурнуватий про вагітну неповнолітню дівчину почали крутити, який періодично, прокидаючись, змушені були дивитися всі. Прибувши в Торонто, залишилося хіба що зітхнути. Хлопці могли споглядати на це чудове місто хіба через великі вікна міжнародного аеропорту. Та й то не довго, бо через декілька годин на них вже чекав літак до Калгарі. Таким чином, попрощавшись з білорусами, команда Шефа змушена була покинути цю красиву столицю, в якій, на жаль, багато чого цікавого та оригінального так і залишилося непобаченим.

Опинившись о другій годині ночі в аеропорту вишуканого Канадського міста Калгарі, Скорпіони всім своїм єством відчували, що зараз і почнеться найцікавіше. І передчуття їхні були невипадковими. Поки Джон сканував нову територію у пошуках розетки, куди б він міг всунути свого шнура від надсучасного ноутбука, Брюс з Шефом пішли в розвідку для того, щоб знайти де б то його переночувати. Зважаючи на те, що в той час в Україні був полудень, команда теоретично не мала б хотіти спати. Але через важкі та виснажливі перельоти прилягти та покимарити годинку-другу нікому в той момент не зашкодило б. Незабаром Джон все-таки знайшов те, що так довго шукав. Він мчав до крісел біля розетки, як кінь до водопою, тільки й слід за ним простив. Ну а Шеф з Брюсом знайшли вишуканий готель від «Дельти» і вже було зраділи. Надворі падав освіжаючий дощик. Трохи змоклі Шеф та Брюс зайшли до цього чудо-готелю і попросили кімнату на трьох. Товариш негр неймовірно зрадів клієнтам о другій годині ночі і на радощах запропонував львівській команді президентський люкс для трьох за цілком прийнятну ціну. Шеф, звісно ж, погодився, а другий товариш негр вже було подався заносити речі. Але на ввічливе прохання надати кредитну карточку Шеф зміг лише звести плечима та розказати якусь байку про забуту вдома кредитку. Яке ж тупе то негритянко – подумав Шеф – невже воно не бачить, що хлопці з України прилетіли і реально хочуть просто поспати, а кредиток в них ніколи не було і, напевно, ніколи і не буде. Після того, як той пан спитав, чи не має Брюс або Джон кредитки, Шефові прийшлося доповнити свою байку до трьох забутих кредиток. Яке ж тупе то негритянко – подумав Брюс і Шеф зловив його на цій думці. На превеликий жаль, виявилось, що вони принципово не приймають готівку і домовитись про кімнату так і не вдалося, як би хлопці того не хотіли. Парадоксально, чи не так?!

Таким чином, довелося всю ніч провести у затишному аеропорту на кріслах біля розетки. Львів’яни по черзі то бавились цікаву комп’ютерну забавку, від якої у Джона на ноутбуку деякі клавіші запали назавжди, то спали, то просто сиділи і дивились на зоряне канадське небо. Десь біля п’ятої години вирішили, що то вже настав ранок і пора снідати. Цікаві та досить оригінальні «тінбургери» стали черговим відкриттям для команди Шефа. Вони настільки припали хлопакам до смаку, що Брюс було вже хотів одного додому як сувенір привести. Після сніданку продовжили захоплюючий турнір з комп’ютерних вуличних боїв, навіть не зважаючи на погану функціональність деяких клавіш. Під час гри ноутбук виконував різні фігури вищого пілотажу – він то вібрував, то перехилявся, то скрипів, немов просячи допомоги, і, здавалося, що він от-от розпадеться на частинки, але, на щастя, все обійшлося і закінчилося мирно.

Біля одинадцятої години Шеф, взявши з собою Брюса та залишивши Джона догравати турнір, знову подався у розвідку, тобто у пошуки житла. Вдень це було зробити набагато простіше. Домовилися про кімнату в одному з престижних мотелів, зібрали свої речі та й почимчикували на автобус. Зайшовши до своєї кімнати в мотелі, вже нічого не хотілося, окрім як лягти та просто поспати. Прокинувшись ввечері, Шеф, за стандартним сценарієм, взяв Брюса та й поїхав у центр на оглядини міста. А Джона залишив вдома не тому, що він провинився чимось, а тому, що він, за стандартним сценарієм, проявив свою лінь і вирішив поспати довше і нікуди не висовувати свого носа. Центр міста Калгарі вражав простотою, охайністю безпритульних та екологією. Брюс помітив дикого зайця, що стрибав собі поміж хмарочосів у пошуках поживи. Парадоксально, чи не так?!

На наступний день команда, зустрівши вінницьких колег, поїхала до міста Банф, де власне і відбувався фінал. По дорозі всі звернули увагу на красу канадської природи. Засніжені гори та хвойні ліси привертали до себе увагу. Всю дорогу до Банфу Шеф не відривався від свого вікна. Але, приїхавши до готелю, всі дружньо ще раз в захопленні зітхнули. Недарма його називають найкращим готелем Канади. Вишуканий шотландський замок немов влаштовував подорож у часі на декілька століть назад. Прекрасні номери та чудовий вид, що відкривався мешканцям готелю, навіювали Шефові маніакальну ідею, що він потрапив у казку.

Після реєстрації та смачної вечері повлягалися спати. Екскурсійний день познайомив всіх учасників фіналу з Канадою з середини. Неосяжні людським оком незаймані природні простори відкривалися юним туристам через вікна автобусів, що везли олімпійців до льодяних полів. Як правильно казав один із дослідників Канади, найкраще, що є в Канаді – то природа, саме природа, а не якісь споруди чи мегаполіси. Автобуси проїжджали сотні кілометрів, не натикаючись на жоден населений пункт. Уявляєте собі – такі простори і ні одної живої душі.

День пробних турів проходив якось напружено. Всі чекали наступного дня, подумки вже готувалися до розв’язування найважливішого набору задач цього року. Шеф намагався привести до порядку емоційну напруженість в команді, але, як виявилося, зробити це було не так то й просто. Познайомилися з волонтерами зі Львова, які дуже раді були за своїх земляків, що зуміли приїхати на фінал і щиро радили всією командою залишитись там чи не на все життя. Єдине, що потрібно ще зробити – це привезти сюди своїх дівчат. Під завісу дня Шеф вирішив швидше піти спати, щоб набратися сил перед завтрашнім випробуванням...

Зайшовши у величезну залу, де проходив контест, не складно було відчути неймовірно напружену атмосферу. Сотня найкращих команд світу зібралася тут, щоб вирішити долю дванадцяти комплектів нагород. Розпочалися змагання якось мляво. Тільки через хвилин так сорок сім команди почали масово здавати першу свою задачу. Час йшов дуже швидко, здавалося, що хтось краде його у команд. Шеф зі своєю командою робили акцент перш за все на акуратність та тестування, що в результаті дало свої плоди. Напевно, так воно мало статися, як то кажуть, від щасливих чисел нікуди не втечеш. От і команда Скорпіонів нікуди не втекла і посіла почесне золоте четверте місце, зробивши сім задач. Напевно Шефові потрібно було долучити одиничку до набору щасливих.

Бурхливе святкування закінчення змагань плавно перейшло від українських пісень до ранкової прогулянки на одну з гірських вершин. Щоправда Шефові прийшлося залишити своїх двох підданих вдома по причині поганого самопочуття. Наступного ранку, за стандартним сценарієм, Шеф та Брюс поїхали кататися на лижах, а Джон залишився в готелі. Досхочу накатавшись чудовими канадськими гірськими схилами, двоє юних лижників повернулися додому і відірвали Джона від перегляду «найкращого» фільму. Прийшовши додому, Шеф вирішив, що настав час нарешті пройтися самим містом Банф та подивитися що ж цікавого там є. Потім зібрали речі та й полягали спати, бо вже, чесно кажучи, хотілося додому, до рідного дому. Вранці нам прийшов рахунок на кругленьку суму, що допомогло швидко прокинутися. Трошки поспілкувавшись з адміністрацією готелю, оплати рахунку вдалося уникнути та ще й отримали пару доларів як бонус. Сидячи в автобусі по дорозі в аеропорт, Шеф, Джон та Брюс з приємністю згадували чудовий тиждень в Канаді, який не забудеться ніколи.

Таким чином, львівська команда “Scorpions” на чолі з Шефом здійснила мрію українського спортивного програмування і вперше за всю історію виборола для України золоті медалі першості світу. Шеф, як ветеран руху ACM, почав відносно дуже пізно займатися спортивним програмуванням і сподівається, що ця перемога стане хорошим прикладом для молодих львівських команд. Вона покаже їм, що насправді все можливо, а основне – сильно захотіти та багато працювати над собою та своєю командою. Також Шеф вірить, що цей результат – не межа можливостей і не за горами той час, коли львівська команда стоятиме на п’єдесталі пошани і триматиме в своїх руках кубок чемпіонів світу.