От сидить Шеф в літаку, слухає iPod, пише оці чудові рядки на КПК та й думає яка ж то чудова наша рідна Батьківщина. Взагалі, про Україну нічого поганого навіть не скажеш - прекрасна природа та чудове географічне положення, неповторні традиції та древня історія, незабутня столиця та могутній Львів, своєрідний, а головне, вихований та доброзичливий народ. Цей перелік можна ще довго продовжувати. Тому пощастило нам з Вами, українці! Ну і вже якщо комусь з нас випадає честь відстоювати гідність такої грандіозної держави на міжнародній арені, то цей "хтось з нас" викладається на всі 100 відсотків, не жаліючи себе, йде до мети з жовто-блакитним прапором в руках, тризубом на лобі та словами рідного гімну на вустах...

Нещодавно в Бухаресті відбувся півфінал світу з спортивного програмування для команд південно-східного європейського регіону. У змаганнях прийняло участь 48 команд з різних, у тому числі й найвіддаленіших, куточків вищезгаданого регіону. Україну представляли 11 команд, серед яких чудовий львівський дует "SS", себто Scorpions та Sentinels. Перш за все хотілося б подякувати нашим спонсорам, а саме компанії "SoftServe", за надану матеріальну підтримку, а також колегам румунчикам за гостинний прийом.

От такої, сиджу чекаю на літак до Орландо, стомлений через оці румунсько-американські подорожі, але радує одне - залишилось пів години до вильоту. Але не так то просто все буде, взяли і вигнали всіх з терміналу надвір і перенесли всі рейси на невизначений термін. Оце так, про всяк випадок, щоб Шеф не розслаблявся. Тож пишу ці сумні рядки з аеропорту Джефа Кенеді в очікуванні та сильному розчаруванні в чужому континенті.

В головних ролях цього разу були Андрійко, Михайлик, Сергійко, Русланчик, Остапчик і Шеф. Про детальний опис та характеристику кожного з них Ви дізналися з попередньої статті, тож почнемо з найцікавішого.

Все почалося класично з поспішної процедури фотографування на вокзалі та помпезної посадки в поїзд, що мав доставити 6 героїв до Тернополя. Чесно кажучи, не пам'ятаю що то був за поїзд та й всім було на то начхати, адже вони, слухаючи незабутню історію від Шефа про двох їжачків, прямували за кордон на престижні міжнародні змагання. Та в найцікавіший момент історію про звірів перервав, м’яко кажучи, повненький кумедний та водночас наглий дядько. Видно, в дитинстві його в перукарні замість того щоб стригти частенько мучили та били, що позначилося на його світогляді та інтелектуальному рівні. Назвемо цього дядечка колобком. Тож колобок, швидко встановивши наше сільське походження, розпочав жваво вчити нас жити. Хто знає, можливо, комусь з нас це повчання піде на користь, але як то кажуть горбатого колобка хіба танк випрямить. Тепер я вдам що забув одне слово. Тож побалакавши про перспективи сільської молоді та хабарі, колобок пояснив кого Шеф має "забуте слово", а кого ні. Таким чином через дві години ми були вже в славному місті Тернопіль.

Не втрачаючи часу, одразу подалися поглянути на місцеве колоритне кафе "Дорожнє", що вражало своєю неохайністю та брутальністю. Це ж якщо таке в обласному центрі твориться, то можна тільки здогадуватись про жахливу ситуацію на периферії. Та це ще тільки квіточки. Виявляється, що в них ще й вночі фотографувати нічого не можна.

В нашій львівській групі відчувалася реальна нестача пластмасових одноразових стаканчиків. Сергійко і Михайлик сміливо взялися за вирішення цієї проблеми. З труднощами знайшли магазин продажу одноразових виробів і по дорозі додому щось на підсвідомому рівні змусило Михайлика дістати його з кишені. Фотоапарат засвітився як маяк серед хмарної ночі. Навіщо ж він це зробив? Так ж можна все зіпсувати! Одне фото, потім друге - ще раз і ще раз яскраві спалахи прикрашали нічний Тернопіль. Двоє псів як пси прибігли на місце злочину і почали вгамовувати львівських розбишак. Було вирішено затримати порушників громадського спокою до вияснення вмісту плівки фотоапарату. Лише вдало згадане ім'я Шефа врятувало наших героїв і вони з успіхом прибігли на перон, де на всіх вже чекав міжнародний поїзд та Наталя Василівна з гарячими обіймами.

Перші декілька кілометрів подорожі пройшли на веселій ноті - з поповненням сім'ї Михайла Геннадійовича вітали всі, особливо Юра, який ніяк не міг повірити що це сталося. Наступні декілька кілометрів були менш приємними - перебування на коридорі без чітко визначеного місця у вагоні не є дуже корисним для Вашого здоров'я. Нарешті вирішили, що на честь Михайла Геннадійовича потрібно відкоркувати пляшечку закарпатського вина, замовили в провідниці купе та чай і всі разом з Глюками наповнили одноразові фужери. Свято плавно перейшло в урочисте обливання вином. Якщо не помиляюсь, то не обділили нікого. Далі невеличка розповідь Юри про співбесіду з іноземною компанією, монолог Тараса про тяжке донецьке життя і анонс від Шефа історії про чудо звірів їжаків. І в передчутті жорсткого контролю на кордоні всі полягали на бочок спати.

Вранці залізничний браконьєр, себто пані провідниця, несподівано поставила нас всіх перед фактом, що ми перевозимо цигарки через кордон. Чесно кажучи, щось не пригадую щоб ми везли з собою щось подібне. Але з господаркою вагону не посперечаєшся - якщо сказала що веземо - значить дійсно веземо, просто до цього не помічали. Подейкують, що ця наша провідничка давненько вже займається нелегальним перевезенням свіжої котятини в Болгарію. Напевно там вона здає їх місцевим корейцям для барбек’ю. Чому б інакше одне з тих бідолашних створінь так жалібно м’явкало цілу дорогу.

На кордоні Русланчик будив Шефа разів 7, то для того щоб паспорт дістати, то щоб відповісти на якесь тупе-претупе питання прикордонника, то щоб заповнити якусь митну декларацію, то просто щоб подіставати. Одним словом сон Шефа нагадував п’єсу з багатьма антрактами і тільки після остаточного перетину кордону розпочалася найдовша дія.

Прокинувся Шеф від чудового співу хору імені Верьовки у складі Наталі Василівни, Володимира Івановича та Михайла Геннадійовича. Вони всі дружньо у першому читанні затверджували стратегічний план дій українських команд на майбутніх змаганнях. Взяти всі місця в першій 20-ці пропонувала Наталя Василівна. Але через брак наших команд цей план було відхилено і прийнято альтернативний жартівливий план Володимира Івановича.

Давно вже Шеф не програвав Остапчика в карти. І тут така нагода - чудова компанія, пачка AOL-івських карт, листочок, ручка і попереду 256 кілометрів прекрасного преферансу. Ну і спробуйте Ви тут не програти Остапчика, тим більше якщо в одного з гравців день народження. Тож, після закінчення поточного контракту з Шефом, чекає на Остапчика виснажливе харківське рабство. Залишається побажати йому негритянської витривалості, бути мужнім та ні в якому разі не втрачати свою гідність. Взагалі-то, давно вже пора Остапчика кудись у заслання відправити, а то розпестився щось він вдома під теплим материнським крилом.

На урочистий вечірній прийом, який влаштував Шеф в своєму купе, прийшов Володимир Іванович з сусіднього купе, Михайло Геннадійович з сусіднього купе та Наталя Василівна з сусідньої полки. Шеф частував своїх гостей запашним закарпатським вином, після чого розпочалися досить відверті та цікаві розмови, про які, нажаль, розповісти не можу. Одним словом секретів тепер Шеф знає набагато більше. На такій грайливій ноті наш потяг прибув до столиці Румунії. Там ми швиденько зробили фото збірної України та й подалися в готель.

В готелі як нам і обіцяли наш тандем отримав дві кімнати в своє розпорядження. Але постривайте, там ж тільки 5 місць, а нас шестеро! Шеф довго не міг зрозуміти в чому справа, а Остапчик декілька разів нервово перераховував то нас, то місця в готелі. Так і до тепер не відомо чому крайніми завжди мають бути переможці, себто ми. Цим абзацом хотілося б виразити обурення та незадоволення. Сподіваюсь ті, хто причетні до цього неприємного інциденту, обов’язково прочитають та візьмуть до уваги ці слова.

Похід разом Михайликом та Русланчиком в супермаркет навіяв на Шефа ностальгію. Повернувшись, разом з іншими львів’янами відвідали офіційне святкування дня народження Артема - хороброго харківського олімпіадника. На святі вирішили зіграти в показуху, щоправда Юра чомусь нагло відмовився приймати в ній участь і демонстративно, образивши пана Глюка, покинув аудиторію. Найкращою сценкою була визнана демонстрація у виконанні Шефа всім відомого вінницького астронавта. По закінченні свята всі розбрелися по каютам у пошуках кольорових снів.

Наступний ранок запам'ятався Шефові неприємним відчуттям простуди. У львівських команд виявилося на диво багато різноманітних медикаментів, здатних не тільки вилікувати, а й принести реальне задоволення.

Під час сніданку нарешті розв'язали складну задачу про 5 талонів та 6 голодних львів’ян. Після візиту в залізничні каси всі подалися на оглядини замку Чаушеску, а Шеф за рекомендацією лікаря залишився вдома і склав компанію Володимиру Івановичу та Михайлу Геннадійовичу. На диво цього разу в преферанс Шеф нічого не програв. Продовження дня проходило в тісному сімейному колі перед голубим екраном телевізора. Ви собі не можете уявити наскільки ці мультфільми тупорилі. Це ж треба совість мати таке дітлахам показувати. І не дивно, що після такого вони перетворюються з милих створінь в повних дегенератів. Одним словом Шеф був шокований.

Цієї ночі в резиденції Шефа ночував Андрійко, який перед сном вирішив просто написати коротке повідомлення. Нічого поганого він не робив, дуже виховано себе поводив, але чомусь наглим чином приховував вміст свого послання на Батьківщину. От так і почалися чудові вечірні теревені, які, напевно, не забуде ніхто. Несподівано виявилось, що Андрійко нелегально торгує слонами. Я ж то думаю, чому це вони з пані провідницею так довго про щось говорили. Видно в них є спільні знайомі на ринку торгівлі. Чи то може вони бартер хотіли зробити. Слона на дюжину котів - звучить непогано! Далі розмова плавно перейшла в блок вибачень, але навіть після цього Андрійко залишав свою таємницю в таємниці. Після серії взаємних обіцянок Остапчику все-таки вдалося зламати сервер Київстару і проблему було автоматично вирішено. Дякуємо Андрійкові за таке чудове СМС!

Поснідавши наступного ранку, всі дружньо подалися на реєстрацію та відкриття. Такої великої кількості бейджиків Шеф ще не отримував ніколи. Послухавши вступне слово, наша делегація дуже засмутилася через заборону використання на змаганнях власних мишок. Адже Андрійко захопив з собою всю свою неповторну мишачу колекцію. На пробному турі спочатку розмістилися за комп'ютером без монітора, але далі вирішили, що наявність останнього відіграє одну з вирішальних ролей на контесті. Тренувались в наборі коду всліпу, зробили декілька задач разом з астрономічною збірною, списували в колег з Харкова, але нічого не допомогло - в результаті всіх задач команда Шефа так і не зробила і вже в котре на пробному турі програла Глюкам. Це навіяло на Шефа осінній страх. Жартую! Осінній сміх, звичайно ж!

От якби в часи Сусаніна жив Діма, то про Сусаніна ніхто так би і не знав. Діма б просто засліпив його своїм поводирським талантом. Настільки технічно, а головне швидко, він доставив львівські команди до тріумфальної арки, що Шеф був сильно приємно здивований. Після серії підлих фотографій наша компанія розділилася на два потоки, які зійшлися в готелі. Шефсько-Остапчиківський потік протікав через супермаркет, а про інший хтось напише в коментарях. Цього вечора вирішили швидше лягати спати, адже завтра великий день для великих людей - контест!

Ранок перед основним туром відзначався напруженістю та небагатослівністю всіх представників нашої славної України. І не дивно, адже попереду найголовніше дійство всієї нашої поїздки. Кожен по своєму намагався справитись з хвилюванням та скрутити нерви в клубочок і засунути їх кудись подалі. Після жеребкування всі подалися займати свої незаймані робочі місця. І от за декілька хвилин старт! Русланчик, нагостривши свої пальчики, був готовий будь-якої секунди розпочати набір геніального шаблону, складеного минулого вечора. Після серії фальш стартів рижий Джон, який сидів позаду і слідкував за командою Шефа, почав дуже пінитися. Як показали результати його команда ставила собі за мету не розв’язувати задачі, а слідкувати за справедливістю та прозорістю проведення змагань. І, нарешті, після романтичної розмови Остапчика з рижим Джоном розпочався контест.

Паралельне набирання чудо-шаблону, розбір умов, складання алгоритмів та реалізація дали свій результат. Одна за одною задачі були здані командою Шефа з інтервалом у 10-15 хвилин між ними. 6, 7, 8, 9, постривайте, але це ж всі задачі, а до середини змагань ще чекати й чекати. Що ж його робити? Скажу чесно, команда була просто розгублена і не знала куди подітися і чим зайнятися. Після 124 хвилин змагань організатори оголосили нове правило, за яким команда, що зробила всі завдання, має покинути арену і не повертатися туди до фінального свистка арбітра. Останні три години ми провели у VIP залі, фотографуючись, обідаючи та насолоджуючись приємним відчуттям перемоги. Шеф хоче відзначити важливу роль Остапчика та Русланчика і подякувати їм за чудове розуміння Шефових ідей, швидку реалізацію алгоритмів та бездоганну підготовку мега-шаблону. Без цих двох хлопаків Шефові світило максимум щасливе 4 або 7 місця.

До кінця змагань ледь не забули про те, що перемогли, але нам це періодично нагадували команди, що виходячи з арени вітали Шефа, Остапчика і Русланчика з грандіозним результатом. Нарядивши Данила як новорічну ялинку, зробили ще одну серію фотографій та й подалися святкувати, тобто в супермаркет. Фінальні результати можна глянути тут http://acm.ro/.

Щодо задач, то найкращим був визнаний шедевр про Джона. В цій задачі на відміну від інших була чітко сформульована умова та вдало вказані обмеження на вхідні дані. Дякуємо Володимирові Івановичу за таку чудову задачу. В загальному набір задач був хорошим, але знов ж таки, якщо є команда, яка робить все, то задачам дечого бракує і над цим потрібно задуматися. Тим більше якщо таких команд аж 7! Тим не менше від львівської ACM організації Шеф висловлює щиру подяку авторам задач за плідну роботу і бажає подальших успіхів у цій нелегкій справі.

Інша львівська команда фінішувала на почесному 16 місці з активом у 7 задач. Скажу Вам чесно їх перший виступ був кращим за перший румунський виступ Шефа. Тому, вважаю, що хлопці мають непогані перспективи і якщо докладуть максимум зусиль, то вже в найближчий час ми матимемо нових чемпіонів. Бажаємо хлопцям успіху і спортивної наснаги на майбутнє. Шеф дуже сподівається, що це лише початок історії львівської команди Sentinels.

У супермаркеті зустріли першого секретаря посольства України в Румунії. Пан Віктор, порадівши за нас, порадив нам придбати румунської яблучної горілочки та румунського коньячку з цікавою назвою “Zaraza”. Крім того придбали трилітрову пляшечку вина та трошки пива. В готелі справилися з горілочкою, а коньячок презентували Наталі Василівні за її підтримку та допомогу.

Нагородження проходило в тісному українсько-румунсько-болгарсько-єврейсько-македонсько-сербсько-ще якомусь там колі. Україна тріумфально посіла перші три призові місця, таким чином виконавши план Володимира Івановича. Такого успіху українські команди не мали ще ніколи. Тож вітаємо самі себе, українці, з таким чудовим результатом!

Отримавши хороші призи та грамоти, ми насолоджувалися компанією організаторів та інших команд учасників. Багато вітань та побажань від тренерів, смачна їжа, чудова музика, тепла та дружня атмосфера, про що ще можна мріяти. Шеф навіть танцював. Хоча це він робить рідко, але від танцю з Маргаритою відмовитися було неможливо. Раптово опинилися в готелі, смакуючи хороший джин та показуючи різноманітні сценки. Єдине погано – Глюк не зміг прикрасити своєю присутністю цей вечір. Йому в той час снився вже, напевно, десятий сон. Вирішили замовити піцу в номер. Але так як слова Юри “ми хочемо піцу” по телефону не зрозуміли, прийшлося кинути жереб. Для жеребкування використали звичайну колоду карт. В результаті харківсько-київська делегація вирушила в похід по піцу. Тим часом всі інші продовжували кидати жереб. Цього разу необхідно було визначити кому ж цієї ночі пощастить і хто йому має це щастя організувати. Пощастило Шефові, а організатором виявився Юра. В передчутті приємної ночі Шеф вже було почав розказувати історію про їжаків, але тут Юра несподівано зник. Це був вже його другий безпардонний та невиправданий вихід з кімнати. Засмучений Шеф ледь не розплакався і пішов спати.

Наступного ранку – екскурсія в Сінаю. Щоправда, годинник перевели вночі і Наталі Василівні прийшлося перейти на свій власний час. Ну але з іншого боку на автобус вона б ні в якому разі не запізнилася. Невиспані львів’яни, якийсь несмачний сніданок, якесь нехороше самопочуття, якийсь незручний автобус, якась дуже довга поїздка, якийсь нецікавий замок, якісь одноманітні сувеніри, якісь незрозумілі торги з румунами. Але якось пережили, навіть болгар на вокзал провели і додому, по швидше додому розпивати джин. Цього разу вже нарешті посеред резиденції Шефа красувався Глюк, який разом з своїм другом, одягнувши пакети IBM на голову, подався вниз дізнаватися розклад руху таксі. Такого цирку отой румунський готель, напевно, не бачив ще ніколи. Ці двоє сміливих хлопаків нагадували оленів, які поховали свої роги в пакети. Зробивши декілька веселих фотографій всі повернулися в номер грати в мафію. Ця цікава та захоплююча гра вразила Шефа свою різноманітністю та багатогранністю.

Після години сну поїздка на вокзал в таксі не виглядала дуже приємною. Вдало розмістилися в поїзді і спати, спати. Прокинувся Шеф вже десь на кордоні. Порозмовляли про перспективу проведення зимового кубку в Харкові, навіть склали його детальну програму. Домовились з Глюком про його трансфер до Львова, попили чаю, зіграли в преферанс – знову Шеф програв 98 кілограм Остапчатини.

На зупинці в Тернополі, прощаючись з своїми колегами, Шеф відчував неприємну самотність. Тепер він залишався сам перед далекою дорогою в сонячну Флориду. Але це вже зовсім інша історія. Хочеться зазначити, що ця поїздка до Бухаресту дала кожному щось своє. Остапчик знайшов собі вірного друга, Русланчик нарешті навчився створювати хороші шаблони, Sentinels вперше прийняли участь в півфіналі світу, а Шеф на кінець-то здобув собі путівку на курорт в Канаді. Таким чином цей візит в Румунію виправдав всі сподівання і, гадаю, що залишиться хорошим спогадом для кожного з нас.

--
Щиро Ваш, Шеф