ACM спільнота ЛНУ висловлює щиру подяку компанії «SoftServe» за надану матеріальну підтримку, Міністерству освіти та науки України за проведення змагань, Львівському національному університету імені Івана Франка за можливість бути студентами а відтак і учасниками олімпіади, компанії «AM-SOFT» співорганізатору за чудову культурну програму, авторам задач за, достойні фіналу, шедеври, найближчому відділенню «Сільпо» за його існування ну і, звичайно ж, всім учасникам олімпіади за хорошу компанію.

Офіційний візит дев’яти почесних львів’ян до Вінниці був запланований на 12-16 вересня поточного року, але через напружену політичну ситуацію двоє з них змогли прибути лише безпосередньо на основний тур. Варто зазначити, що бойовий дух хлопців був піднесений до небес, а погляди їх були спрямовані в перспективу. Тож декілька слів про кожного з них.

Володя, також відомий в народі як Nevox, прихопив з собою в дорогу найкращі музичні шедеври бухгалтерії нашого університету, тож у дорозі до Вінниці сумувати його колегам не довелося. Того вечора він був самотній як ніколи, адже решта його команди залишилася у Львові. Але, навіть, не зважаючи не це, він готовий був сам піти на все щоб відстояти гідність свого рідного затишного містечка.

Андрійко, або Torax, прибув на вокзал коли всі решта вже були в зборі. А як кажуть у нас у Львові, хто останній прийде на вокзал, той у Вінниці знайде своє кохання. Але, чесно кажучи, вже зараз не вірить Шеф в оті народні приказочки. В очах Андрія була помітна впевненість та цілеспрямованість. Хоча, можливо, вони були награні, але Шефові це дуже сподобалось та додало ентузіазму.

Сергійко, відомий всім як Dottik – найкучерявіший представник Львова. Його кучері були гарно укладені та легенько здіймалися догори під впливом вечірнього львівського вітру. Але як то кажуть основне щоб руки не були кучерявими. Тож Сергій, посмакувавши перед від’їздом запашною цигаркою, впевнено почимчикував до потяга.

Михайлик (Micha{Corp}), подолавши кризу командних чварів, був дуже задоволений тим, що вона нарешті відродилася та отримала нове дихання. Про те що світлі часи настануть скоро говорив навіть як завжди вдало вибраний колір волосся.

Улюбленець та земляк Шефа Русланчик aka brus07 очікував від цієї поїздки чогось надзвичайного. І як кажуть як у воду дивився. Прихопивши з собою свій логічний рюкзачок був дуже здивований, побачивши на вокзалі ще один до болі схожий на його власний. Пізніше Руслан вирішить цю проблему, розірвавши одну з кишень.

Остапчик (Ostap), чесно кажучи, тренувався до цих змагань більше за всіх. Вранці, ввечері і, навіть, під час сну Остап тренувався. Тож маючи в руках таку смертельну зброю як Остап, Шефові вже не було чого боятися. Остап прихопив з собою в дорогу кип’ятильник та паяльник на випадок якщо потрібно буде скип’ятити воду або полагодити навушники.

Двоє сміливців Романчик та Володя (Jarlax and Lex) залишились у Львові щоб прикривати тили. Вони планували прибути до Вінниці 16-го числа зі свіжоспеченими львівськими пиріжками. Але як виявилося пізніше пиріжків і без них вистачало на всіх з головою.

Ну і нарешті в двох словах про Шефа. Навіть не знаю що написати. Шефа переповнювали найкращі емоції в передчутті чудового тижня, проведеного у Вінниці. Шеф мужньо перерахував своїх вихованців та наказав всім йти купувати квитки. Жартую! Звичайно ж Шеф подбав про квитки заздалегідь. Більше того, він зумів розмістити команди по різним вагонам, щоб не було лишніх сварок та бійок.

При посадці були дуже здивовані нецензурщиною пана провідника, який був надзвичайно радий бачити нашу невеличку туристичну групу у своєму вагоні. Напевно, таким чином він висловлював нам свої найщиріші вітання. Хто ж їх залізничників знає як в них там прийнято між собою вітатися. Перед сном всі дружньо послухали трішечки альтернативної бухгалтерської музики, порозмовляли про нестачу КПК в команді та й полягали рахувати слоненят.

Вранці підйом видався набагато важчим ніж він видавався ввечері. Здавалось, що Шефа краном не піднімеш, але хлопці гуртом зуміли переконати його, що варто все ж таки виходити у Вінниці та не їхати до Києва. От щось видно на підсвідомому рівні тягнуло Шефа до столиці. Вінниця зустріла юних спортсменів приємною ранковою прохолодою та освіжаючим дощиком. Проїхавшись у місцевому колоритному трамвайчику, наші герої добралися до пункту збору.

Всі на реєстрацію, всі на реєстрацію кричав Володимир Іванович тим часом як його головний реєстратор солодко спав у своєму ліжечку і дув у свого кучерявого вуса. По такій банальній причині реєстрацію наших славнозвісних команд перенесли на невизначений термін і ми дружньо подалися селитися в гуртожиток.

Після Одеських минулорічних змагань та цьогорічного KPI-Open цей гуртожиток видавався 19-ти зірковим готелем. Взагалі, люди у Вінниці дуже добрі і довірливі. От приїхали до них гості зі Львова, що мешкають на вулицях Львівській та Касперського, в яких паспорти забрали у слідчому ізоляторі і які дуже втомлені з дороги. То чому б не поселити їх в найкращі апартаменти та не запропонувати їм перегляд ранкових телепередач. При поселенні зустрілися з миколаївською командою у складі двох хлопчиків та одної дівчинки. Це не могло не радувати. От тільки цікаво було чи Тамара приїхала до Вінниці щоб порозв’язувати задачі чи щоб побачити симпатичних львів’янчиків.

Процес реєстрації розпочався з важких фізичних вправ. По старій дружбі Шеф погодився допомогти принести гігантського телевізора до зали реєстрації. Не зважаючи на величезні зусилля симпатичної дівчинки організатора той супер монітор ніяк не хотів показувати хоча б щось більш менш змістовне. Ну і тут львів’яни вже вдруге врятували олімпіаду від жахливого провалу. Незрозумілими рухами рук вони змусили ту електронну потвору запрацювати. Далі придбали талончики на дуже цікаві харчувальні заходи під незрозумілими назвами «завтрак» та «ужин». Зробили невеличку фото сесію в холі (зібрали аж 5 дівчат на одній фотографії!!!) та й подалися з місцевими та сімферопольськими колегами в піцерію.

Відкриття олімпіади розпочалося під девізами «хочу спати» та «я не додивився свій сон». Учасники олімпіади нагадували сонних мух, хоча добре не пам’ятаю бо і сам спав. Вразило те, що коли прокинувся то задумався над тим куди я потрапив. Здавалось, що проходить презентація однієї з компаній спонсорів, але ж в залі лише близько 10% знайомих облич. Хто вони?! Напевно організатори подбали про те, щоб зал ні в якому разі не залишився пустим. Група юних вінницьких студентиків була завжди готова заповнити зал по вінця. Ну от. По закінченню дуже приваблива дівчина дуже привабливим фотоапаратом нарешті зробила фотографію Шефа з Іринкою та Оленкою.

Після невеличкого відпочинку всі подалися на вечірку знайомств. На відміну від попередніх років вона відбувалася в якомусь, невідомому нам до тепер, клубі. Зсувати чи не зсувати питали один одного хлопці. Але поки вони думали почалися конкурси і столи так і залишились на піонерській відстані. Честь північно-фінської команди «Тим паче» в конкурсах мужньо відстоювали наші хлопаки разом з Володимиром Івановичем та іншими. Вже перший художній конкурс вони виграли з великим відривом, намалювавши декількох оленів, що беруть участь в АСМ змаганнях. Незважаючи на те, що Міша так і не зміг зламати кубик-рубик, а Руслан влучити дротиком в круг, команда вирвалась в лідери завдяки гіпер зачісці, яку зробили Володі всі разом. Зал був просто в екстазі від побаченого. Потім запустили нашого гарненького літачка під іменем Таня і в результаті виграли на аукціоні мишку. Так. Просто мишку. Всі разом пів ночі ламали собі голову щоб зрозуміти її геніальність. Але, на превелике здивування, виявилось, що це звичайнісінька миша. Танцювати львів’янам не давали декілька причин. По-перше, футбол, що приваблював своїм зелененьким кольором, по-друге, катастрофічна нестача дівчат, по-третє, стиль музики, що зовсім не співпадав з бухгалтерським, до якого ми вже так звикли. Ніколи б не подумав що для танців однієї дівчини може вистачити на нас всіх. Але саме таку фразу я і почув від «не скажу від кого».

Прийшовши в гуртожиток, виникла ідея додивитись футбол, але зважаючи на дощ, що лив як із відра, так і не зробили спробу знайти пристрій для прийому та відображення телевізійних хвиль. Далі виникла ідея напитися як свині, але здоровий глузд переміг і всі дружньо полягали спати.

Наступний ранок розпочався дуже жваво. Четверо героїв пів години по не зрозумілим причинам жваво чекали Пашу біля їдальні. Після чого всі четверо, на відміну від інших, жваво попоїли, спакували 358 булочок в автобус та й поїхали підбирати решту. От так розпочалася незабутня екскурсія в Софіївку. Шеф вдало розмістився у спальному відділенні одного з наших автобусів та й запропонував львів’янам розпочати ранкове перекидування карт з одного місця на інше. Нічого геніальнішого за гри в дурня на пари придумати так і не вдалося. В турнірі брало участь три пари, які циклічно змінювали одна одну.

По дорозі на зупинці біля бердичівського розливного холодного пива сфотографувалися з колегами з львівської політехніки, підгодували стадо собачок, що ненав’язливо путалися під ногами та жалібними поглядами вимагали булочку (зважаючи на величезну кількість останніх, ми могли собі це дозволити). Після того як автобуси знову повернулися на трасу, Шеф усвідомив, що він знаходиться в товаристві чепурненьких панянок організаторів, а його команда їде зовсім в іншому автобусяці, тому чим займалися вони розповісти не можу (хіба хтось в коментарях напише). Панянки розвіяли ортодоксальне уявлення Шефа про суворих та строгих організаторів. Поспілкувавшись з мамою і її двома дочками та подивившись Шрека Шеф успішно прибув в Умань.

Національний дендрологічний парк вразив всіх наповал. Незважаючи на дощ, наша екскурсія була в захваті від побаченого. Зробили багацько фотографій, накупили сувенірчиків, поблукали в печері, проплили на човні підземною річкою та й подалися обідати. Одним словом просто клас! Розповідати далі не буду, бо це потрібно бачити. Якщо в кого буде можливість, рекомендую відвідати Софіївку!

Після захоплюючого обіду в місцевій колоритній столовій та додаткової екскурсії по парку у нас почалася спортивна годинка. Щоправда якась вона спочатку була не дуже жвава. Поки Глюки ганяли шкіряного м’яча по болоту, команда львівських волейболістів домовлялася про товариський матч з місцевими зірками. Перемогу здобула наша команда завдяки... Хм… Навіть не знаю завдяки чому, але перемогу все таки здобули. Пробуючи переконати себе, що вони смачні, доїли булочки та й бігом всі додому, хоча одного хлопчика ледь не залишили там. Шеф зумів переконати його, що не все так погано як йому здавалося (хоча як виявилося він просто напросто шукав смітник).

По дорозі додому (тобто до Вінниці) Шеф отримував реальне задоволення від товариства дівчат організаторів, фільму, який він сам вибрав, пляшки шампанського, яке несподівано з’явилося після щирої промови Шефа, та коробки цукерок, які йшли в комплекті з шампанським. В результаті задоволеного Шефа, вирішили зняти на камеру та записати його промову на телефон. Надіюсь, що ці приємні спогади ніколи не зникнуть!

В гуртожитку вирішили зробити свято. Вісім веселих львів’янчиків святкували майже цілу ніч. Бідненький Володя прокинувся на коридорі, Остап ніяк не міг пояснити присутнім що таке стимуляція, а у Шефа в колоді виявилося два пікових королі. Одним словом було весело. Особливо зранку. В результаті наші команди вирішили пожертвувати сніданком та й з’явилися на людях вже коли сонце досягало свого піку.

Презентації були різноманітні, від різноманітних фірм та на різноманітних мовах. Одним словом нудно! Після цього почався пробний тур. Дуже хотіли перемогти. Але одразу після початку стало очевидно, що Глюків ніхто не наздожене. Це навіяло на Шефа осінній страх. Жартую! Осінній сміх. Після серії чергових фотографій, Шеф разом з своєю напарницею та напарником поїхали на вокзал по квитки. От тоді напевно все і почалося…

Після поживної вечері – фільм. Всі гадали, що то будуть «Глюки», але виявилось щось інакше. Відвертим той фільм Шеф би не назвав (принаймні, він не виглядав таким з першого ряду). Правильним – також ні. Одним словом офіційним представникам Міністерства освіти та науки України він сподобався. Після фільму – невеличка прогулянка по чудовій вечірній Вінниці та й швиденько додому – відсипатися. Щоправда, по дорозі додому Шеф зустрів Володимира Івановича з задачами. Прийшлося затриматися…

В день змагань всі учасники виглядали якось дуже дико знервованими та напруженими, кусали нігті та рвали на собі одяг. За сніданком навіть львів’яни були на диво серйозними. Тепер нас вже було 9. Більшого представництва на олімпіаді не мав жоден ВУЗ. Останні настанови тренерів, останні поради друзів, останні дзвінки по телефону і от найосновніше дійство має розпочатися…

Перша година змагань відзначалася величезною кількістю зданих задач. Розрив між командами був невеликим. На другій годині картина більш менш стабілізувалася і Шеф з своєю командою, зробивши 5 задач, зручно розмістився на верхівці турнірної таблиці. Ще дві успішно зроблені задачі і 7 в сумі та відрив в 2 задачі від найближчих переслідувачів. Не відставали також інші наші команди в активі який трохи згодом буде по 6 та 4 задачі відповідно. Зробивши ще одну задачу правильно, Шеф годину доводив собі та іншим, що вона правильна. За годину до кінця напроти лідерів змагань майоріла цифра 9. В Шефа розболілася голова і за останню задачку взялися Остап з Русланом. А тим часом Шеф балдів, відчуваючи в повітрі солодкий аромат перемоги.

Скорпіони перемогли, зробивши всі задачі та залишивши позаду обидві елітні київські команди з активом по 9 задач у кожної. Інші наші команди в сумі також зробили 10 задач, але скажу вам, що у них ще все попереду і досвід який вони отримали на цих змаганнях піде їм тільки на користь. Набір задач був досить хорошим та різноманітним, але як то кажуть якщо є команда, яка зробила все, то змагання не є дуже хорошими. Повні результати змагань можна глянути тут http://acm.org.ua/full/ffull.php

На церемонії нагородження стоячи спостерігали за перебігом подій, аплодували призерам та з гордістю взяли на себе обов’язки переможців. Чудові призи, грамоти та ексклюзив від гостей з Грузії. Тим часом подумки деякі з нас вже були в арені, в яку того вечора залогуватися було майже нереально. Відбірковий раунд на ТССС07 пройшов успішно далеко не для всіх, але потрібно взяти до уваги те, що після такого напруженого дня голова вже практично не варила нічого.

У вишуканому стилі разом з гостями із-за кордону відсвяткували свої досягнення та й подалися на вокзал, додому, до рідного Львова. За цілий тиждень засумували вже за тим, настільки рідним, колоритом. На останок Шеф хоче подякувати всім свої малим за чудову компанію та допомогу, побажати світлої перспективи та досягнення бажаних висот.

--
З повагою, Шеф